Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 7 липня
День на Закарпатті був багатим на події.
Ужгородський зоолог розповів, чому плазунів убивають, чи живуть вони у містах і що робити при зустрічі з ними.
«Нещодавно косив, то змії аж підскакували. Я різав їх, як траву», «Під капот автомобіля заповзла гадина. Вбив її, щоб дитину якусь не вкусила», «Купалася у річці і побачила слизьке довге чудовисько. Чоловік закидав його камінням, бо дуже страшно було!» Таке зараз можна почути чи не на кожному кроці. Закарпатці переповідають страшні історії, зазвичай більше надумані, ніж реальні і виставляють фото вбитих плазунів у соцмережі. Часто вони позабавляють життя абсолютно не отруйних змій і цим навіть пишаються.
Отже, чому символом медицини є саме полоз, а не отруйна змія? Чи взагалі варто боятися від змій? Чому вужі та полози цілковито безпечні? Які міфи про плазунів досі популярні на Закарпатті? Що треба робити при зустрічі зі змією? Про це та інше під час наших «Недільних бесід» ми говорили з завідувачем кафедри зоології УжНУ, кандидатом біологічних наук, справжнім знавцем змій Федором КУРТЯКОМ.
Якір біля північного транспортного мосту у Мукачеві відомий не лише місцевим. Його бачили майже всі, хто хоча б раз побував у місті над Латорицею, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Утім чому і як було встановлено символ судноплавства на березі карпатської гірської річки?
Одні кажуть, що знайдено було металеве пристосування для утримання судна будівельниками на дні Латориці під час будівництва мосту, інші – що під час розчищення русла.
Коли саме це сталося – не знає ніхто. Старожили запевняють, що раніше Латориця була судноплавною великою рікою і нею плавали кораблі, які доставляли нашим пращурам рибу, виловлену в Дунаї, та інший крам. Також Латорицею плавали купці та торговці, адже раніше водні шляхи були найбільш безпечними, а водний транспорт – найдешевшим.
А ще говорять, що мукачівці завжди були відважними і несхитними, тож якщо, на їхню думку, судно могло бути небезпечним, могли на нього напасти, незалежно від того, хто плив на кораблі.
Таких точок на карті українських Карпат — мова про місця, де, як ось тут, під вершиною Підпули на 1600 метрах над рівнем моря, розташовуються полонинські вівчарні господарства — чимало. Це місце щоденного трудового подвигу вівчарів (уявіть собі роботу за будь-яких погодних умов від 3-ї години ранку до 23-ї вечора), це літній прихисток для овечої отари в 500 і більше голів, це місце перепочинку для туристів, що ходять горами, і навіть — точка гастротуризму, бо тут дегуструють сир, бриндзю та вурду, це, зрештою, місце заробітку для тих, хто у ХХІ столітті хоче вівчарити, як то робили дідо і батько. Минулого тижня й ми надибали таких вівчарів під час поїздки Свидовецьким масивом, зайшли до них у колибу на свіжу вурду та добру розмову, пише Укрінформ.
Чоловік баби Анці розказав про свої пацанські походеньки
Три дні їв сирі грибі, а білочка вивела його з лісу, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Прийшов до баби Анці у неділю пізно увечері кум. Піддатий трохи, просить:
«Анцьо, налий ми 50 грам. Жона уд ня всю палинку попрятала, а мені ся похмелити треба. Малом перепив. Пруспавимся, а упити нішто. Голова тріщит, ги дрова у шпорі взимі, земля ми з-пуд нуг пливе, трясе мнов, ги кой вітер штрімфлями на дровті. Умираю, короче, виручай».
Стара подивилась на нього і каже:
«Нєт, оби пак твоя Маріка ми волосся ускубала. Не наллю ти!»
«Пак, кумочко, будь добра! Я ти анігдот розкажу!».
Любила баба посміятися і не встояла. Цікавість взяла гору.
«Но ладно, пой у хижу. Наллю ти. Айбо лем погарчик. Більше хоть як бись ня просив, не уб’є ти!»
Потер вдоволений Петро долоні, забіг до кухні, сів за стіл і чекає.
Стара тим часом взяла самогон, налила куму. Поставила на стіл сало, хліб і цибулю.
«Но давай, розказуй», – просить.
У неділю, 7 липня, у день військово-морських сил та День працівників морського та річкового флоту в кількох містах відбулася акція-нагадування.
Військові Національної гвардії, а саме розташованого в Ужгороді, підрозділу 2-ої Галицької бригади, долучилися до акції.
До акції-нагадування приєдналися Рівне, Тернопіль, Львів та Ужгород.
«На підтримку хлопців, які зараз в полоні, щоб люди пам’ятали, не забували, ми розробили буклети і роздаємо їх людям» – повідомив zakarpatpost.net заступник командира патрульної роти по роботі з особовим складом, молодший лейтенант Юрій Гавтяк.
Ви знаєте, про що думає ваша собака? Вона говорить? Уміє читати?
А ужгородські читають написи на відрах…
Нещодавно в Ужгороді стартувала дуже гарна акція «Воду тваринам», мета якої полягала в тому, аби в спеку напоїти безпритульних собак.
Дуже добре, що ужгородці підключилися до всеукраїнського месенжу і в багатьох місцях було встановлено миски для чотирилапих.
На жаль, часто поступали і тривожні повідомлення, що вже за кілька годин їх хтось прибирав.
Але на вулиці Фединця біля одного з фастфудів журналісту газети «Неділя Закарпатські новини» вдалося побачити дещо цікаве.
Там хтось поставив відро з водою і підписав «Водичка для песиків». Звісно, вчинок гідний похвали, але чи знатимуть собачки, що це відро саме для них і чи будуть пити саме цю воду? А як тоді з водою з інших мисок? Чи вміють вони прочитати напис? Можливо, хтось подумав, що вони не лише розуміють людську мову, але й можуть робити людські вчинки…
Закарпатець пішов у кафе до сусіднього села, затіяв бійку і вбив місцевого хлопця
Зловмисника відразу ж затримали, інформує поліція Закарпатської області.
Вчора, 6 липня, о 23:45, правоохоронці отримали повідомлення про бійку в одній з кав’ярень села Нижнє Селище Хустського району, внаслідок якої помер чоловік.
На місці події слідчо-оперативна група встановила, що 33-річний житель с.Нижнє Селище відпочивав разом зі своїми знайомими в місцевій кав’ярні.
Між ними та іншими особами, які підійшли до закладу, раптово виник конфлікт. Сварка переросла в бійку, під час якої один з учасників спричинив удар по голові дерев’яною палицею 33-річному місцевому мешканцю. Від отриманих травм чоловік помер на місці події.
Риболовля в Ужгороді – заняття старе, як світ. Рибалили тут ще перші містяни… навіть тоді, коли Ужгород ще не був Ужгородом.
Тож хобі передалося через багато поколінь і сучасним мешканцям міста.
Сьогодні вже зранку на Ужі можна було побачити рибалок. Приходять люди на такий відпочинок цілими родинами, ловлять рибу не лише чоловіки, але й жінки та діти.
Багато рибалок і на озері Кірпічка, і на Чорних озерах. Є навіть постійні рибалки, які ходять до водойм, як на роботу.
Про себе вони кажуть, що це для них – не спосіб прогодувати родину, адже рибу зараз можна купити на кожному кроці, а спосіб дозвілля, розвага для душі.
П’ятиповерховий, оригінальний, із величезним акваріумом та живими акулами ресторан у Львові відвідав журналіст газети «Неділя Закарпатські новини».
Інтер’єр – у стилі тропіків. Зі стелі звисають вазони з живими квітами, грона винограду та помідорів-чері.
На одному з поверхів – скляний рояль, який сам грає. Пограти на гламурному інструменті червоного кольору може кожен охочий.
Сам акваріум встановлено на другому поверсі, він вісім метрів у висоту.
У ньому живуть п’ять невеличких акул та кілька екзотичних риб, зокрема, скати. Акваріум наповнений морською водою.
Ця атракція надає ресторану особливого шарму і він користується великою популярністю.
На Закарпатті такого і близько немає, хоча чиновники завжди наголошують, що наш край – туристичний! А хто до нас приїде, якщо крім гір, які вже скоро від вирубок стануть якщо не лисими, то напівлисими точно, здивувати інших ми просто не маємо чим.
У Львові постійно щось проводиться, там багато подій, різних фестивалів. Наші ж проходять на досить низькому рівні, меню на них також не є для когось дивиною. Той же бограч можна скуштувати і у Львові та в інших українських містах, ті ж ковбаси можна купити на кожному кроці. Більше того, там продають нечувані кулінарні шедеври, яких у нас немає.
Нашій області необхідно піднімати рівень у всіх відношеннях.
