Як у Довгому у жилах чоловіків пристрасть кипіла

[Total: 1    Average: 5/5]

Чоловіки досвідчені пригадують серію фільмів для дорослих із спільною назвою «Вогонь і лід». У свій час це було круто, неймовірно і заборонено. А про вогонь і залізо фільмів не було. Хоча еротики під такою назвою можна назбирати вибухову кількість. Бо вогонь – це пристрасть, а залізо – те, з чим часто асоціюються жіночі фантазії. І не пробуйте мені заперечувати, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Якщо ви були цими вихідними у чарівному Лисичові на Гаморі, і не просто на Гаморі, а на крутому фестивалі народних промислів «Гамора-2019», то легко могли переконатися, що інколи на вечорах еротичної поезії немає стільки еротики, як було у цьому гірському селі спекотної неділі. Про суботу говорити не буду – людей було малувато.

Коли ковалі працювали біля ковадла великими молотами, коли метал у їхніх руках перетворювався на червоний пластилін, з якого можна виліпити і меч, і троянду – жінки дивилися на них із таким захопленням, що молоді танцюристи заздрили. Сильні чоловіки, незворушні обличчя, горді постави, сталеві м’язи, впевненість у собі – хіба не про таких мріють дівчата, «щоб за спиною, як за кам’яною стіною». І ці чоловіки про це знають. Тому зрідка проводжають красунь показово байдужими очима. Бо пристрасть у жилах таки кипить.

Перед такими атлантами, хоча тут ні зріст, ні статура аж такого значення не мають, крутяться не просто жінки, не просто дівчата. Перш ніж потрапити у поле зору досвідчених майстрів, які, треба сказати, розуміються не тільки на металі, місцеві та заїжджі спокусниці поправляють зачіски, підфарбовують губи, вирівнюються, змахують невидимі порошинки із святкових суконь, непомітно зиркають на власні декольте, погладжуючи на грудях золоті хрестики, на які молитимуться не тільки залізних справ майстри, але і оператори, і фотографи, і журналісти, і представники влади, а особливо сільські голови з усієї Верховини, які постійно змушені дбати про покращення демографічної ситуації у гірських районах України.

Особливо цікаво спостерігати за людьми, стоячи неподалік воріт, звідки добре видно усю територію фестивалю. Пройшовши між щільними рядами алкогольних напоїв, які можна дегустувати, та закусок, жінки, а я звертав увагу саме на них, не втримуються, щоб використати у якості люстра вікно господарської будівлі при вході. Піднявши усе, що належить підняти, протягнувши усе, що можливо протягнути, вони, яко ті пави, дефілюють під палючим сонцем, раз-по-раз витираючи піт із чола. Чоловіки витирають чоло значно частіше, бо не впріти біля такої краси просто неможливо.

Треба сказати, що більшість вбрання на фестивалі – вишиване. Яскраві сорочки, блузи і сукні настільки яскраво підкреслюють красу жіночого тіла, що жодна оголеність так ту красу підкреслити не може. Хоча… Оголеності теж тут вистачає. Адже температура понад тридцять градусів сприяє мінімалізму, який улітку популярний не тільки у мистецтві. Інколи цей мінімалізм зашкалює і зводить чоловіків з розуму. Бо ж палюче сонце не тільки добре зігріває, але і чудово просвічує. Просвічування часто приводить до просвітлення, наближеного до того, яке притаманне тібетським монахам. Але про монахів тут не говоримо, бо вони до такого стану приходять через десятиліття тренувань і медитацій, а тут, на Гаморі – це звичайний святковий стан, у який входять дуже швидко, а виходять не так просто.

Непоодинокі молоді пари заходять за водяну кузню полюбуватися красою води, охолодити шаленство серця, подивитися на велике колесо, що силою тієї ж води приводиться у рух і створює атмосферу насиченості змістом та веселковими краплями, еротичною вологою та розрядами ледь відчутних блискавок, що гострими стрілами впиваються у груди. Напруга всередині душ зростає і раптом виникає потреба піти в ліс і подивитися, чи є вже гриби? А вони, певно, вже є. Красиві, червоноголові, візуальні афродізіаки. Ех!

Треба сказати, що весь цей час усе це, усі ці піднесені настрої змішуються і підсилюються народними піснями, що звучать зі сцени. А про що співають молоді артисти? Хоча вона і самі не уявляють, про що ці співанки.

Та я би ся не женив,

Не моє вто діло,

Кить би ми ся молодому,

Їсти не хотіло.

Чи така:

Або ви ня оженіть,

Або ня завісьте,

Або мою йсю серсаму

Узьміт та удріжте.

Або жіноча:

Ей дати, кому дати?

А дати німому.

Німий уйде на улицю –

Не вповість никому.

На Гаморі настрій у всіх покращується, натхнення приходить до кожного, всім хочеться, хочеться, хочеться!… А чого хочеться? Та хіба я знаю?

Оце взявся я нині писати про фестиваль і трохи відволікся. Вибачте. А фестиваль таки був файним. Це правда.

А про настрій фестивальний кілька слів ще додам. Мені здається, що «Огинь и жилізо» у Лисичові – то є чудово. Такі фестивалі не тільки популяризують наші туристичні родзинки, не тільки спонукають вивчати і любити історію та мову предків. Вони виконують ще і багато інших функцій. Ось побачите, що у кінці березня 2020 року дітей у Іршавському районі народиться значно більше, ніж у кінці лютого.

Але це я так, між іншим.

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *