Виборна влада і олігархія: залишиться тільки одна з двох

[Total: 0    Average: 0/5]

Виборча кампанія в Україні завершується ще більш сумбурно, ніж вона починалася

  • ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Якогось серйозного обговорення ситуації і перспектив у ході цієї кампанії так і не відбулося, все іде власним ходом. Демократія остаточно випаровувалася з політичного життя. Кінцевий результат виборів нікого особливо не цікавить. Головне – швидше демонтувати старий режим, котрий дійсно доживає вже останні дні. Більшість його яскравих фігур (і владних, і опозиційних) відійдуть у політичне небуття – або на тривалий час, або й назавжди, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Що прийде натомість? Більшість експертів просто не хочуть про це думати, бо думки мають неприємну здатність матеріалізуватися. Принаймні, цей злам обіцяє бути найбільш радикальним за останню чверть століття, відколи Україна живе в умовах олігархічної державності. Увесь цей час кістяком держави був якийсь десяток розгалужених фінансово-промислових груп, які визначали у нас геть усе – від розподілу бюджету до естради і фестивального руху.

Український олігархат сформувався за Леоніда Кучми. Для цього президента олігархи стали соціальною базою, на яку спиралася влада. Саме олігархічні структури дозволили максимально швидко перевести економіку на ринкові рейки, по-новому вписати Україну у міжнародний розподіл праці. Водночас олігархат закріпив економічну залежність України від Росії і закрив шлях для розвитку середнього класу.

Відтак олігархи підім’яли під себе президента Віктора Ющенка і звели цю посаду до суто декоративних функцій. Для більшості суспільства це були втрачені п’ять років, продуктивними вони виявилися тільки для олігархів. Корупція тоді значно зросла порівняно з часами Кучми.

Віктор Янукович спробував підім’яти олігархів під себе. Для цього перші два роки він здійснював соціально орієнтовану політику, покликану привернути на його бік ширші маси. Відтак почався безпосередній наступ на олігархів, відтискання їхнього бізнесу. У результаті олігархи підтримали Революцію Гідності.

За Петра Порошенка, навпаки, запанував олігархічний консенсус. Хоча цей президент проводив більш обережну, акуратнішу версію тієї самої політики щодо олігархів, що й Віктор Янукович. Якщо в останнього все було розраховано на рік-два, то Петро Олексійович планував усе здійснити за десятиліття.

Зеленський позиціонував свою політику як антикорупційну, а отже, антиолігархічну. Для її реалізації йому потрібна цілковита повнота влади. Бо ота «манна каша», якою була парламентсько-президентська республіка за Ющенка і Порошенка, для подібних рішучих дій геть не підходить. Усі парламентські партії тоді були олігархічними і різнилися між собою хіба що нюансами у геополітичній орієнтації, але найперше кожна з них обслуговувала інтереси свого олігарха.

Зараз перед Україною черговий раз постає перспектива творення єдиної стрункої піраміди влади, де президент матиме вирішальний вплив на парламент, уряд, суди, силові структури, медіа і навіть громадські організації. Численні опозиціонери уже назвали це диктатурою. Проте для електорату подібна термінологія – порожній звук. Публіка настільки втомилася від анархії і колективної безвідповідальності, що готова випробувати варіант одноосібної влади.

Усе це нагадує середньовічні сюжети, коли королі час від часу боролися з магнатами. Тоді королі оберталися обличчям до міського патриціату і купецтва, надавали містам усілякі вольності, осипали привілеями нижчі прошарки дворянства тощо. Результатом цього було встановлення абсолютної монархії. До цього у нас прагнув вже Віктор Янукович, але максимально грубо і неефективно. Володимир Зеленський робить це набагато тонше, та й суспільство нині перебуває у значно більш депресивному стані.

Таким чином, з формуванням нового парламенту взаємини традиційного олігархату і президентської команди, яка стає все ширшою і масштабнішою, увійдуть до наступної фази: або – або. Залишитися з двох мусить тільки один. Тож ж варіантів теж два. Один – проти Володимира Зеленського спалахне чергова революція, звичайно, не під олігархічними, а під більш благородними гаслами. Інший – поступове наростання репресивної хивлі проти корупціонерів, котра врешті-решт досягне і самих олігархів.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.