«Золотий ключик» та перша ужгородська реклама на Корзо
Багато хто з ужгородців досі пам’ятає відоме за радянських часів кафе на Корзо «Золотий ключик».
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Проіснувало воно до 90-х років, далі – занепало. А раніше в будівлі був газетний кіоск. На початку 60-х років там зробили кафе. Його родзинкою були кондитерські вироби та кава. У кафе завжди були черги, бо як місцеві мешканці, так і гості любили навідуватися до «Золотого ключика», хоча там навіть не можна було присісти, всі місця були стоячими. Вивіска у вигляді золотого ключа на споруді висить і зараз.
А ще на Корзо була перша у місті аптека, яка так і називалася першою, а згодом – №1. Відкрилася вона у 1921 році. Зараз на її місці ювелірний магазин. І хоча стовідсотково не відомо, чи ця аптека в місті з’явилася найпершою, та її завжди вважали саме першою. А до 1927 року там знаходилася «Дрогерія» (магазин) братів Ленвай, де продавали косметику.
А чим ще була відомою Корзо? Якою була ця вулиця ще 20-30 років тому, можуть пригадати більшість сучасників. До речі, раніше на Корзо їздили автомобілі, а пішохідною зоною вона стала лише у 80-х роках. Та найцікавіше, що саме тут почала з’являтися перша в місті реклама. А зараз замовити її можна майже зовсім поруч, на вулиці Корятовича, де знаходиться редакція першої в області газети оголошень «Закарпатські оголошення» та редакція газети «Неділя Закарпатські новини».
«Колись над головами перехожих на сучасній вулиці Корзо (тоді вона звалася іменем Суворова) через кожні кілька кроків хитался металічна навісна реклама. Біля перукарні – металеві ножиці, біля салону краси – голова Нефертіті, дитячий магазин «Лелека» прикрашав металевий лелека, кафе «Золотий ключик» – чималенький металевий ключ. Над відомою колись аптекою № 1 висіла змія, що обгорнула чашу з отрутою, над взуттєвим магазином хитався металевий черевик, а над фотоательє – величезний фотоапарат. Нині усе це зникло. Кронштейни на Корзо або стирчать пусті, або пристосовані під сучасну рекламу, а десь від них й узагалі лише пусте місце на старій штукатурці видніється. Єдині зразки, які збереглися з тих часів, можна побачити на куті Корзо-Волошина, де колись знаходилося відоме кафе «Золотий ключик», та на площі Петефі над магазином «Чарівний ліхтар». Там, відповідно, досі висять ключ та ліхтар», – пише Тетяна Літераті, авторка книжки «Втрачений Ужгород».
Також авторка доповнює розповідь спогадами колишнього головного художника Ужгорода.
«На початку 80-х група архітекторів взялася за розробку генерального плану архітектурного оформлення Ужгорода. Він охоплював усе: озеленення, рекламу, благоустрій, світлове оформлення. За цим планом історичний центр мав стати пішохідною зоною, таким собі місцем для закупівлі та прогулянок. Для цього сучасні вулиці Корзо та Волошина виклали бруківкою, на старовинних будівлях встановили красиві ковані ліхтарі (їх виготовив наш Машинобудівний завод), а над магазинами вирішили повісити на кронштейнах ковану об’ємну рекламу. Це було новинкою, бо у нас використовувалася лише реклама на площині. Натомість тепер люди могли вже здалеку бачити, де знаходиться потрібний їм магазин. Та й виглядало це дуже незвично. Звісно, реклама ця не з’явилася по всьому Корзо за один день. Почали її встановлювати у 1983-му, а закінчили, мабуть, вже у 1990-му. Над металевими конструкціями працювало чимало різних ковалів. Спеціально для них міськвиконком виділив старе приміщення в районі ужгородського замку, де хлопці облаштували гарну майстерню-кузню. В ній і виготовили перші зразки цієї навісної реклами. Зараз я вже не пригадую, які саме. Знаю, що хлопці старалися, аби все було красиво і якісно, працювали з міддю й латунню. Пам’ятаю, людям такі новинки дуже сподобалися, було багато гарних відгуків про цю роботу. Тому такою рекламою поступово завісили усю тодішню вулицю Суворова», – цитує Тетяна Літераті Володимира Лезу.
Відома ще Корзо пам’ятником дяді Колі, прототипом якого став ужгородець Микола Дерев’янко, який колись запалював у місті вечорами ліхтарі.
Загалом ця старовинна вулиця досі залишається дуже романтичною. На ній завжди людно. І хоч вона дуже потребує оновлення і хоча б дорожнього покриття, її все одно люблять як місцеві, так і туристи.
