АНОНС. Баба Анця мало не померла зі сміху: покійник просив покосити біля гробу
Прийшла до баби Анці сусідка, сидять каскують. Пірошка жінка така, що все їй щось недобре, все на життя нарікає, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Баба її розвеселити вирішила:
«Купила невістка вчора газету «Робота та навчання», глядає якісь там курси, хоче мало кваліфікацію си підвищити, вот я уд неї взяла її почитати. Пінзія невелика, думаю, пудзароблю. Хоть десь ся уборщицьов у вароши устрою. Што там роботи – попилососити у офісі, помити подраш, утерти порохи, косички пулляти… і всьо. Я дома каждий Божий динь ото чиню і ніко ми за ото даже дякую не уповіст! І што ти си думаш, мене ся согласили взяти! Зарплата 4 тисячі, а лем два раз на тиждень харити треба. Там ще на одну фірму треба уборщицю. Хочеш, я тебе предложу їм!».
«Та нєт. Не бірую я у варош їздити, а у селі й так роботи ниє. Я всю жизнь проробила, а мені лем 1700 гривню платят. Паскуди! Най би оті депутати самі попробовали з таких копійок прожити!» , – почала бубоніти жінка.
«Но пак я ти предлагаю сімейний бюджет поповнити, а ти ся удказуєш. Но добре, твоє діло. Виділам, онук до тя приїхав, твойому дідови тепер добре, помагати му мало буде!» – пробувала й далі надати розмові позитиву баба Анця.
«Но пак ай…. Приїхав… помагає, ще й як помагає. За тиждень, што туй є, усю місячну пінзію мого олуха пропив», – знову сумно зітхнула сусідка.
На це прибігла весела, щаслива онучка і спитала, про що вони розмовляють.
«Про старость, дитинко, – мало не зі сльозами на очах відповіла Пірошка. – Про пінзію та тяжку жизнь старіку!»
Дівчинка не зрозуміла, чому сусідка така засмучена, і вирішила похвалитися радісною звісткою:
«А ви што ся журите, – сказала вона. – Вот позирайте, моя бабака яка позитивна! Она даже гойкає так, што мені смішно! І бігат так, як дітина. А оби хоть на 120 кіл схудла, вобще би могла ся зо мнов на скорость змагати. Та й не журиться она за гроші нігда, усе десь заробит, штось продаст, штось перепродаст».
«А я си даже на похорон гроши зобрати не годна», – знову з відчаєм промовила сусідка.
«А ви што, скоро умерете? Хворієте?» – перепитала уже зі співчуттям онучка.
«Нєт. Но старость така, што нігда не годнась знати, чи пробудишся завтра рано!»
«А… та не переживайте так. Вот моя бабка уд першого дня, уколи уйшла на пінізю, усе си на похорон удкладує. Каже, ож ото «гробові». І, знаєте, она вже тулько гроши назбирала, што з них усю вулицю похоронити мож. Аж умрете, не страшно. Она вам похорон учинит, – заспокоїла вона Пірошку. – А раз нога ї заболіла і пушла до дохтора. Тот юй уписав якусь масть і уповів каждий вичур мастити, обіщав, што поможе, а аж через 20 гду опять ї боліти начне, просив прийти указатися. Но а бабка лем знизала плечима і утвітила: «Сомніваюся, што ото ся стане». Дохтор перезвідав, што зашто. Но і она му пояснила, што юй ся не дуже вірит, ож через 20 году його ще там застане!».
Але Пірошку це не розсмішило.
Що ж відбувалося далі?
Що розповів бабин син? Як він зустрівся з покійником?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 2 серпня.
