Чому баба Анця рішила у Верховній Раді еротичні журнали листати

[Total: 0    Average: 0/5]

Повечеряла вся родина баби Анці пасульою колоченою з крумплями в мундирах, розмовляють, а син сидить і читає газету «Неділя Закарпатські Новини».

  • ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Раз лише аж підскакує:

«Чуєте, што ся стало? У Бразилії змія проглотила депутата!»

«Ого! – щиро здивувався дід. – А де така гадина жиє?»

«Як де, у них. Аж там проглотила – значит она тоже місна», – покрутила пальцем біля скроні стара.

«Срочно треба 450 таких гадин заказати. Кум Митро колись там на заробітках був. Треба го зазвідати, як їх перевезти мож!» – замислився дід.

«Тобі што, жити надоїло? І нашто ти таких гадин? Та ще й так много? Оби тя зжерла – доста єдну!», – відповіла баба Анця.

«Пак єдну я вже маю, жре ня вже більше 60 году. Туй стойит передо мнов. А тих гадин, оби наших депутату проглотила. Їх же кулько? 450! Хоть говорили, што скоротять їх до 300. Айбо нич ся не змінило, не хочут ся уд корита удривати», – зітхнув старий.

«Точно! – аж сплеснула в долоні баба. – Я  тоже хочу бути депутатом! Зашто я ся лем тепер догадала, кой вибори пройшли? Зашто не пудказалисьте ми раньше? Ви си лем представте…Я прилітаю думу на самальоті… чартерним рейсом і всьо село йде ня встрічати. Стелят передо мнов покровці челлені,  мечут у ня косиці…»

«Або яйця», – усміхнувся син.

«Та што ти несеш! У мене яйцями метати не будут. Я ся не на президента балотувати хочу, а на простого депутата. У мене тулько кури ся несе, даже кугута навчила… што у сама як вержу в когось яйце, та го червена заллє».

«А сідати з самальотом де будеш? У керті коло бударя? Чи в мелаї, што Пірошка насадила пуд хащов?»

«Но зашто. На стадіоні нашому. Ун хоть і невеликий, айбо я си самальот тоже уберу мініатюрний… і кури є бройлери, а є й ліліпути».

«Мамко, оно ти треба? Ти думаш, люди їх люблять?»

«Аж за них голосуют, значит люблять!»

«Я ти анекдот розкажу про оту любов. Київ. Стойит чоловік у пробці. Раз лем чує, кось ковтат у окно. Опускає скло і звідає: «Што вам треба?» «Розумієте, – каже му незнайомець, – терористи взяли всю Верховну Раду в заручники і трєбуют 10 мільйону долару викуп, аж не даме, то угрожают, што усіх оболлют бензіном і пудпалят. Вот ми і рішили пройтися меже машинами і зобрати, ко кулько може дати!»  «Но… Они канєшно уд мене нич не заслуговуют, но раді такого сятого діла десять літру можу дати», – утвітив шофер. Вот видиш, яка народна любов до депутату?»

«До мене така не буде! Я їх усіх пудплачу. У мене буде много гроши. І я ти розкажу анекдот. Говорит журналіст із депутатом. Звідат го: «А ви точно увєрєні, што три хижі у Кийові, дві квартири і чотири машини ви купили із свойих гроши?» Тот уверєнно отвічає: Само собов! А з чиїх іще?» «Із людських», – каже журналіст. «Та про што ви говорите? Із яких іще людських, – смієся депутат. – Вот ви ми уповіште товди, удкідь у люди такі гроші?»

«Мамко, а де ти сама оті гроші візьмеш? Думаш, што они там із неба самі падут? Ото ще треба знати їх прокрутити!»

«Синку, та там лем зарплати які. Самі по пару міліонну мают, а думают, што люди за 1400 гривень на місяць прожити годні! Они там не пашут годами, як Митро у Чехії 15 году, оби в селі бовт удкрити. Або не продают на базарі у вароші пончики 10 году, як Маріка, оби на присілку кафе учинити, не садят парадички у керті так, ги я, оби си на новоє хустя заробити… они лем плещут язиками, позуют перед камерами і фотоапаратами, б’ються меже собов для файного кадрика у Верховнуй Раді, кладут косички до пам’ятника на сята і берут гроші. Така в них робота».

«Не забувай, оби тя убрали, треба ще й передвиборчу програму мати, скласти ї так, оби ти люди повірили, пообіцяти їм штось», – пробував і далі син відговорити матір.

«Та што ти кажеш? Мені ото раз плюнути! Обіцяти – не міхи носити! Они там мало не звіздами заметати люди обіцяют. Я їм тоже много што можу пообіщати. Ще й ліпшого. Наприклад, розкажу в селі, што привезу їм із столиці такоє сіно, што корови будут давати по 120 літру молока за раз, молодим беременним жонам, што дам їм такі таблетки, што доста їх буде упити і лягти спати, а пробудять ся они товди, кой дітина в постільці вже буде лежати. Нашто терпіти муки, кой мож ся без них обойти! Нині не прошлоє столєтіє. Нині – час новий і всьо має бути по-новому. Не треба ся держати за староє… ні в чому. Кулько в нас дурних старих традицій… кулько забобону. Натягнеш дуба штрімфлю – цілий динь везти ти не буде, мачка тя перейде –                                     можеш ся думу вертати, вступиш у гуно на вулици – дустанеш гроші. Оби ото була правда, то я би лем по гунах і ходила. Но не буду продовжувати, бо на ісю тему мож дуже довго і без толку говорити. Короче. Старим людям пообіцяю пінзію по 4 тисячі євро, студентам – стипендію по 3 тисячі… і што екзамени не треба буде здавати. Усім хворим, што більше дохторам взятки не треба буде давати і што в болници мают їм доплачовати за ото, што они в них ся лічат. У вароши метро пообіщаю учинити, у каждому селі аеропорт… што нам із одного… білети по 5 гривень будут, як маршрутка в Ужгороді. Дороги усі заасфальтую, засажу усі клумби косицями, у хащі запріщу вирубки і заставлю ліснику засажовати деревами усі гори. Одним словом, наобіцяти я можу дуже много. Оті говорящі голови в телевізорах круглосуточно лем ото і роблять. Я ся добре наслухала раз перед президентськими, а дале перед парламентськими виборами…  і всьо знаю. Та й не лем они такі. Раз мадяри нашуй чиляди туй много што обіщали, дале чехи, дале Совєцька власть… Ленін, Сталін, Хрущов… Горбачов. Послє того Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко. Тепер уже й Зеленський. А што маєме? За узимі 1500 газ коштує гривень і пінзія в ня 1400. Як заплатити? Ото даже сятий Петро не знає. А вот наші депутати знают! Ото знаєш, як кой говорять два мацури  і один звідат другого, што зашто в нього очки уд сонця челлені. Тот ся лем засміяв і каже: «Ото ми газда свої дав, бо гроши не має і хоче, оби я в них овсянику за фарш принімав». Так у нас усьо… Я колись у казки вірила і думала, што они ся начинают словами «Жили собі дід і баба». А на самому ділі казки ся начинают із слов: «Аж ви проголосуєте за мене, та буде вам щастя!»

«Мамко, ти же сама говорила, што власть брехлива, корупційна, злодійська. А як ти з тим боротися хочеш? – вирішив поцікавитись син.

«А я нігда не казала, што боротися з тим хочу! Я й сама хочу жити так. Як они… но красти не буду, бо ото гріх, а брехати… а чого би і нєт. Слово – не потя. Улетит, не ймеш го. Най кось докаже, што я брешу! Аж ми не вдастся штось учинити, мож збрехати, што другі ми не давали, што всі гроші розбазарили, хоть што мож угадати. Біда лем, што в нас на Закарпатті така низька явка на кажді вибори, люди вже ся вобще зневірили… Што би із сим учинити, поняття не маю», – замислилася баба Анця.

«Аж у бюлетенях замінити рядок «Проти всіх» на «Грум би вас усіх побив», повір, явка би була аж не 100, то 99 проценту точно!» – засміявся син. – А чим ти ся в парламенті занимати хочеш?»

«Тим, чим і усі!» – гордо заявила баба.

«А ти знаєш, чим ся всі занімают? Коли депутатові на засіданні скучно, ун  читає анекдоти у айфоні, кой му надоїст,  лайкат у фейсбуці фотографії цімбору, кой і ото му надоїст, начинат листати  еротичний журнал, кой допозерає го до кунця, граєся з сусідом в морський бій або якусь другу онлайн-ігру, а кой сусід іде в будар чи ще кудись, пробує вбити еротичним журналом муху, а кой муха удлітає, ун пробує мало покімарити. І аж не виходит, просится за трибуну і начинає умнічати, што треба му гроши на разні проекти, на самому ділі оби поліпшити жизнь… собі і своїм кумам. Ти так будеш годна?»

«Буду. Лем ся грати в Інтернеті не знаю, но научуся. А еротичні журнали… ото інтересно. Їх там усім пудряд роздают?»

«Ото образно, мамко. Но не біда. Вибори аж через 4 годи. У тебе є ще час подумати», – заспокоїв він і себе, і бабу Анцю.

zakarpatpost.net

Comments are closed.