Не часто люди зізнаються у подібних вчинках. Але мені дуже хочеться поговорити про такі речі, які все ще важким каменем лежать на моїй душі, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
- Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Моя найкраща подруга Світлана справді була мені завжди вірною – про таке можна тільки мріяти. Натомість я тихцем їй лиш заздрила. І причин для цього в мене було безліч! У неї ж батьки набагато заможніші, ніж мої.
Хоч Світлана ділилася зі мною дорогою косметикою і гарним одягом, я часто за її спиною пліткувала про неї.
А коли вона почала зустрічатися з Максом, я обмовляла її перед цим хлопцем – як тільки могла. Понавигадувала всілякі ситуації – ніби Світлана має його за ніщо і він у неї буде рабом. Макс у це вірив, бо невдовзі вони і справді розлучилися. Я ж на словах співчувала подрузі, а насправді раділа її невдачі.
– Як це гарно я все підготувала! – пишалася я собою.
Треба сказати, що про деякі такі от вчинки, які зовсім мене не прикрашали, Світлана навіть знала. Знала вона й про те, що я якось украла у неї перстень. Але одразу ж мені це й пробачила. І сказала, що я можу брати його собі, якщо він мені так подобається. Простила вона мені і те, що я якось набрехала її батькам, ніби Світлана тікає з уроків і зустрічається з якимсь хлопцем.
Словом, я намагалася не проминули жодної нагоди, щоб не завдати їй ну бодай якоїсь маленької прикрості. І це мені завжди здавалося на відмінно. Я навіть була горда з того, що мені це так легко вдається, і не менше пишалася тим, що все мені так легко сходить із рук. Чим більше Світлана мені пробачала, тим ще більше мені хотілося завдати їй нових клопотів.
А потім наші дороги якось розійшлися. Минули роки. Ми вже мали своїх дітей. Я якось важко захворіла. Стала збирати гроші на лікування. Чесно кажучи, це були дуже мізерні гроші. Але якось раптом тих грошей стало настільки багато, що мені операцію зробили навіть за кордоном. Я не могла надякуватися долі за такий поворот у моєму житті. Операція тоді й справді врятувала мене.
Але тільки тоді, коли я вже повернулася додому, випадково – від одного лікаря – дізналася, що всі ці гроші надійшли від Світлани. Вона віддала всі свої заощадження, які відкладала на квартиру. А коли я приїхала, то першою зустрічала мене на вокзалі саме вона. А потім ще й доглядала за мною – кілька місяців. Але жодного разу за цей час вона не обмовилась про те, що для мене зробила.
Світлана перевернула мій світогляд – з ніг на голову. Нарешті я зрозуміла, наскільки мізерною та жалюгідною була та моя колишня підступність. Якою огидною здалася мені зараз і та втіха, з якою я колись стежила за невдачами подруги.
Життя ж її склалося далеко не найкращим чином. З чоловіком вона уже давно розлучилася. Батько в неї помер від інсульту. А невдовзі за ним пішла й мати. Світлана багато грошей витратила на лікування батьків. І зараз вона хотіла купити квартиру – для доньки, яка зовсім недавно вийшла заміж. Вона розуміла, що в дочки вже є своя сім’я і вона хоче жити окремо.
Але от тих грошей не стало. Всі ті гроші з’їла моя хвороба. Сьогодні Світлана – найдорожча для мене людина. І якщо їй погано, то я не зловтішаюся. Мені невимовно боляче. Але я вірю, що нарешті і в неї все ж таки буде все гаразд. Адже Бог дав їй таке велике серце, яке просто не має права бути нещасливим.
Ольга ПОП, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net