Як рідні допомогли синові відправитися на той світ

[Total: 0    Average: 0/5]

Якщо хлопчика виховують одні жінки, він може вирости непристосованим до життя. Жінки, які культивують у собі почуття любові, переносять на дитину всі власні нереалізовані бажання, не дають йому можливості знайти себе і жити своїм життям, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Так було і з Владиком. Він ріс без батька, із мамою та тіткою. Обидві бачили в ньому єдиного на світі представника чоловічої статі, якого можна любити усім серцем. До інших чоловіків вони ставились не те що зі зневагою, але і не з особливою любов’ю.

Одну кинув чоловік із дитиною і створив іншу родину, а інша ніколи не мала сім’ї. Для них Владик став єдиною розрадою. Вони казали, що він є найбільшим щастям у їхньому житті, іншого щастя, принаймні у собі, вони не шукали, не бачили і не хотіли бачити.

Мати з тіткою працювали на кількох роботах, вибивалися з усіх сил, щоб забезпечити хлопчика не лише необхідним, а щоб усього він мав із надлишком. Тож навіть у ті часи радянського дефіциту він ходив у модних джинсах, мав круті кросівки, одягався стильно, модно і їв усе найкраще, що лише вдавалося дістати турботливим жінкам. Хлопця справді балували, але водночас і не давали свободи, усі рішення мати з тіткою приймали за нього.

Виріс Владик, наче парниковий огірок, далекий від життєвих реалій. Довго не хотів ніде працювати, просто тішився тим, що йому давали рідні. Він переважно байдикував, пив та гуляв, хоч вдома вислуховував моралі, але настільки до них звик, що навіть не звертав увагу. Наступного дня все повторялося.

Влад знав, що йому й так усе куплять, усім найсмачнішим нагодують, дадуть грошей на розваги з друзями. Він не заморочувався, як заробити самому. Звісно, мати з тіткою зрозуміли, що розбалували хлопця, але змінити щось було вже непросто. П’яним він сварився, кричав на них, навіть бив вікна, коли був особливо сердитим. Деколи здіймав руку навіть на матір та її старшу сестру.

Вибрики хлопця вже дуже набридли обом, тож вони вирішили, що треба його одружити, бо гадали, що дружина приборкає неспокійний норов Влада  і в нього з’явиться стимул для того, щоб змінитися самому.

Тим більше що на той час йому було вже 27 років.

Була у хлопця одна хороша знайома. Він з нею дружбував на весіллі однокласника. Хоч Міла не мала ще й 18 років, але Марія з сестрою вирішили, що вона чудово підійде їхньому Владику, тож почали підговорювати хлопця одружитися з нею. Він не надто хотів створювати родину, бо в закарпатському традиційному значенні слова – це додаткова відповідальність, нові обов’язки, але з дівчиною все одно зустрічався. І так  дозустрічався, що вона від нього завагітніла.

Дитина в плани Владика на найближчі 10 років не входила. Але що робити, довелося вести Мілу з животом під вінець, тим більше, що вона розповіла про вагітність Марії і мати наполягала на тому, щоб узаконити стосунки, мовляв, кому-кому, а йому має бути добре відомо, як то рости без батька.

Діватись було нікуди, тож Влад із Мілою зіграли весілля. Після народження сина він змінився, перестав пити, став дійсно турботливим батьком, влаштувався на роботу водієм, купував додому все, аби лише дружина займалася дитиною та господарством. Сама Міла не працювала ніде.

Усе було добре, поки не захворів маленький Денис. У хлопчика піднялась температура, почалась задишка і ніхто не знав, що з ним. У Мукачеві у лікарні йому зробили аналіз зі спинного мозку, після чого дитина перестала на все реагувати. Денис залишився живим, але не ходив, не розмовляв, не сидів, лише лежав на ліжку і кліпав очима. Він розумів усе, чув усе, але відповісти не міг. Для родини це була велика трагедія. Ніхто не знав, що з хлопчиком і як його лікувати. Тепер мати та тітка Владика усю увагу зосере-дили на малюкові. Вони допомагали Мілі, яка зовсім впала духом.

Так минали роки, а покращень у Дениса не було. Поступово Владик почав знову вживати алкоголь. Більше дітей ні він, ні дружина не хотіли.

І все було ще більш-менш нормально, поки жила мати. Але коли Денису було 10 років, вона померла, а через рік після неї – і її сестра. Та ще гірше, що невдовзі від раку буквально за кілька місяців не стало і Міли.

Після цього Владик спився зовсім. Він звільнився з роботи і продавав з хати усе, що тільки міг, аби лише купити пляшку горілки.

Часом по кілька днів не було що їсти ні йому, ні Денису, який не міг навіть попросити. Сусіди бачили, як страждає хлопчик, і приносили їм обом і їжу, і одяг, допомагали по господарству, часто приходили на поміч і монахині. Крім того, що Денис фактично був лежачим, у нього були ще й напади, схожі на епілептичні. Час від часу ним трусило, його тіло судорожно виверталося. Під час одного з таких він помер. Тоді йому було 18 років.

Коли не стало хлопчика, бажаючих підтримати Влада, допомогти йому, стало менше. А він взагалі майже перестав бувати тверезим. Міг заночувати прямо на вулиці, зовсім не розумів нічого. Йому було дуже погано, і своє горе він намагався втопити у чарці. Усе частіше пригадував дитинство і турботу матері з тіткою, ких йому тепер дуже не вистачало.

А одного разу сусідка прийшла вранці принести Владику їсти. Стукала-стукала, а двері були зачиненими. Її серце відчувало, що щось не так. Викликала поліцію, і двері вибили. На підлозі в коридорі лежав Владик. Він був мертвим. За запахом у приміщенні було зрозуміло, що помер він ще кілька днів тому. Всього після смерті сина він прожив близько року.

На похорон прийшли майже всі односельці. Люди говорили, що так йому краще, бо за короткий час він втратив усіх, а жити один, самостійно думати, приймати рішення він так і не навчився.

Володимир   ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.