Закарпатський професор розповів про університетське середовище та власне звільнення через книгу

[Total: 0    Average: 0/5]

Восьмий місяць перебуваю у вимушеному прогулі за основним місцем роботи.

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

Постраждав через прозову збірку “Червона лінія” (2018). У ній відбито мінливе і багатолике університетське середовище, до якого в світі належать десятки мільйонів студентів і працівників на різних посадах, пише УП.Життя.

Перипетії з виданням відобразили сучасний стан держави і суспільства в Україні.

Прозова збірка “Червона лінія” Романа Офіцинського

Написана в літературно-фольклорному жанрі бувальщин, вона була прихильно відзначена в літературно-критичних рецензіях.

Та найкраще книжку “розкрутила” верхівка Ужгородського університету, поширюючи обурливі заяви і фотокопії тексту з викривальною метою.

Цей маркетинговий хід призвів до ажіотажного попиту на художній твір, де нема реальних імен, прізвищ, установ.

“Крамольне” видання прочитали тисячі людей поза сферами освіти, науки, культури, для яких художня література не належить до приватних і професійних пріоритетів: судді, прокурори, державні виконавці, поліцейські тощо.

За написання і презентацію художньо-літературної книжки “Червона лінія” ректор Ужгородського національного університету незаконно звільнив мене, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри історії України, а рішення суду про поновлення не виконав.

Хронологія подій

Книжка “Червона лінія” вийшла в листопаді 2018 року.

27 грудня 2018 року на неї було складено “розгромну” заяву-рецензію під безликим заголовком “Шановний пане Ректоре”, без реального адресата.

Підписанти бурлескно звернулись невідь до кого, вивівши з великої літери чи то посаду, чи то прізвище. Першими підписалися декан і заступник декана.

Хоча рецензія була адресована невідомій особі, але того ж дня її розглянули на вченій раді факультету.

До обіду 28 грудня конкретний ректор, що якось ідентифікувався, доручив юридичному відділу ознайомити мене з трьома документами:

  • його розпорядженням,
  • зверненням факультетської ради,
  • рецензією з 13-ма підписами.

Письмово я зауважив, що йдеться про художній твір.

29 грудня пополудні місцеві інтернет-видання повідомили, що минулого дня мене звільнено з роботи. Додали скан фривольного “публічного колективного звернення” (5 підписів), якого не було при відборі пояснень.

Звільнили мене з університету за “аморальний проступок”. Ректор заперечив право на художню творчість, а художній твір сприйняв за науково-документальний.

2 січня, у перший робочий день 2019 року, я звернувся за належними документами. Їх надали аж через десять днів.

Дописували?

Як мічена карта з рукава, з’явилася невідь звідки роздруківка “компрометуючого” відео з начебто неетичними висловлюваннями. Хто його надав, коли і за яких обставин відзняв? Не вказано. А йдеться про жартівливе інтерв’ю для гумористичної програми понад два роки тому…

Цієї роздруківки 28 грудня теж не було.

“Шановний пан ректор” визнав, що жоден суддя не закриє очі на грубе порушення трудового законодавства. Тому затіяв 11-14 січня ліквідацію кафедри історії України. Мовляв, не буде куди поновити.

Підставою мого звільнення вказано доповідну записку проректора, не уповноваженого на таке в розпорядженні ректора. Це компіляція цитат заяви-рецензії, “публічного звернення”, роздруківки відео.

Захопившись “сценами розпусти” в художній книжці “Червона лінія”, керівництво не встановило, не конкретизувало, не довело інкримінований “аморальний проступок”.

Мене звільнили поспішно і без належних своєчасних виплат. За це управління Держпраці в Закарпатській області виписало штраф 4,2 тис. грн.

А 11 квітня Ужгородський міськрайонний суд визнав протиправним і скасував наказ ректора про звільнення мене і допустив негайне поновлення на роботі.

Очільник університету подав апеляційну скаргу, що не зупиняє поновлення.

Оскільки ректор не виконав судового рішення, то Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби вжив примусових заходів.

Двічі накладено штрафи сумарно 15,3 тис. грн, а в поліцію надіслано матеріали про кримінальне правопорушення, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 червня.

Вчинено злочин за ознаками п. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, тобто умисне невиконання рішення суду, що карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Мені надано статус потерпілого, ведеться розслідування.

Винного жде справедливе покарання?

Художні твори не є підставою для цивільно-правової відповідальності, бо це порушує свободу творчості, передбачену ст. 54 Конституції України.

Натомість у доповідній записці довільно вирвані з художнього контексту речення без жодних доказів, доводів, обґрунтувань названі моїми особистими висловлюваннями, аморальними, несумісними з продовженням науково-педагогічної праці.

У доповідній стверджується, що “особливою зухвалістю і цинізмом виглядає публічна презентація та розповсюдження видання”.

Тішать “юридично” філігранні фрази, як-от: “відверте хамство, непристойні фантазії та копирсання в брудній білизні персонажів є загальним місцем тексту” чи “неодноразові зауваження неетичного характеру та особисті образи колег та викладачів”.

Вони похапцем кинуті на вітер без конкретики: коли саме, де, перед ким?

Шкода, що так розкуто не розібрали на цитати решту моїх художніх і наукових книжок, статей…

Ось такий тривожний сигнал про безладдя у вищій освіті України. Довго блукатимемо манівцями беззаконня?

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету, спеціально для УП.Життя

zakarpatpost.net

Comments are closed.