Вогнище чи водойма? Як вбивали закарпатських босоркань

[Total: 0    Average: 0/5]

Чи була на Закарпатті інквізиція, адже про босоркань досі розповідають легенди, а в деяких селах їх досі бояться, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

Нині широко відома версія про те, що біля церкви святого Юрія на території Ужгородського замку колись спалили першу закарпатську відьму. Як писав перший історик Ужгорода Карой Мийсарош, там  у 1730 р. нібито спалили ужгородську відьму, жінку Юрія Сюча Марію Рушковську. Проте документального підтвердження страти босоркані не знайдено.

Оскільки торік на території  Ужгородського замку, саме на місці, де нібито знаходилася церква святого Юрія, проходили розкопки. Ми поцікавилися у керівника наукової експедиції, відомого закарпатського археолога та дослідника Олександра Дзембаса, що вдалося розкопати і чи гіпотеза про спалення відьом  є правдивою?

– Це – дуже цікавий факт, – наголосив він. – Дійсно, в писемних джерелах зазначено, що там було спалено відьму. Але поки що нам знайти її не вдалося. Верхні шари були порушені на тій ділянці, де ми копали, і взагалі там не було слідів якогось згарища. А ми ж знаємо, що церква згоріла у 1728 році. Тобто ті шари ґрунту до нас були вже перекопані. Проте, сподіваюся,  докази чи спростування знайдемо.

Тож, ймовірно, на Закарпатті з відьмами більше боролися самі ж люди, ніж церква. Зокрема, етнограф, дослідник демонології  і народної магії Закарпаття Василь КОРОЛЬ розповів про дуже страшні обряди, які проводили на території нашого краю не лише з живими відьмами, а навіть із мертвими, у той час коли священнослужителі  у подібні магічні справи намагалися взагалі не втручатися.

– Навряд чи щось могло порівнятися з тим, коли невелика група людей ішла на кладовище, відкопувала могилу, якщо вірили, що там упир. Хіба не страшно, коли покійнику відрубують голову, перевертають його обличчям донизу або взагалі спалюють. Думаю, що навряд чи щось може конкурувати з такими діями. Зараз, на щастя, такого вже немає. Та й раніше це робилося таємно. Хоч священики про це знали. Але треба зрозуміти, в якому вони перебували становищі. Вони абсолютно залежали від громади. Якщо громада була переконана, що там щось є, вони нічого не могли вдіяти, навіть якщо дуже впиралися, люди все одно вночі, робили своє, а священика могли попросити на вихід. Тому священики здебільшого не втручалися в подібні справи і просто робили вигляд, що нібито вони нічого й не знають, – зазначив ужгородський етнограф.

Отже, інквізиція на Закарпатті була, але трохи не така, як про це думає більшість. Хоча багато дослідників описують саме судові справи над жінками, яких звинувачували у співпраці з темними силами. Про це свідчить і Ужанський статут від 1637 року. У ньому йшлося, що серед основних злочинів, проти яких потрібно вести боротьбу, є грабежі, п’янство і  відьмацтво.

Кажуть, що босоркань найчастіше топили у річках. Та найгіршим було те, що до чаклунів у всі часи відносили не лише тих, хто робив комусь зло, а найчастіше тих, хто виступав проти влади. А церква, у свою чергу, завжди підтримувала керівників і ще більше затуркувала людей. Священики під час проповідей виголошували, що  усі хвороби та біди, загибель худоби, неврожаї  виникають від поклоніння ідолам, непослуху та чаклунства. Тож неосвічені закарпатці жадали помсти, а перепадало від цього іноді зовсім невинним людям.

Зараз інквізиції немає, але забобони та віра у різні ворожіння збереглися досі. І це у час Інтернету та космічних наукових винаходів. Тож  і не варто дивуватися, що ще 200-300 років тому  наших земляків звинувачували у всіх смертних гріхах і нещадно катували, застосовуючи до них неймовірно жорстокі пристрої.

Повний матеріал читайте тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини».

zakarpatpost.net

Comments are closed.