Жінка не думала, що її випадкове знайомство може закінчиться трагедією

[Total: 0    Average: 0/5]

Марійка навіть не здогадувалася, до чого може призвести випадкове знайомство. Спочатку на залицяння Ігоря вона не дуже і звертала увагу. А що? Звичний собі хлопець. А ще  якийсь дуже гоноровий. Навіть найменші свої успіхи він завжди виставляє напоказ. І хоче, щоб всі йому підкорялися без жодного слова спротиву – і батьки, і друзі, і навіть перехожі, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

А ще часто міг посваритися із будь-ким на вулиці. Із таксистом, який віз їх додому. Із офіціантом у кав’ярні. Чи з продавцем у крамниці. Все чомусь йому було не так.

Тож Марійка вирішила, що краще їй цього хлопця відставити. Але не так уже і просто це було зробити. Він вчепився у дівчину як реп’ях. На одному побаченні благав його вибачити. А на іншому уже починав погрожувати. Лякало ще й те, що він був зовсім не передбачуваний.

Тож на одному із побачень Марійка набрала повні легені повітря і сказала рішуче: «Ні».

– Та ти ще в мене пошкодуєш! – крізь зуби процідив Ігор.

А все ж Марійка із полегшенням зітхнула, коли Ігор пішов від неї геть. Він не дзвонив і не шукав дівчину у місті. Можна було порадіти з того, що все так добре скінчилося.

Але одного дня Ігор їй все ж таки знову подзвонив. Дуже просив ще раз зустрітися, щоб бодай попрощатися по-людськи. Бо ж не можуть вони розійтися у такій ненависті одне до одного. Обіцяв у майбутньому більше не завдавати їй ніяких клопотів і вже назавжди зникнути з її життя.

Марійка трохи подумала – і погодилася. Бо справді недобре, що вони так розійшлися – ледь не ворогами. Якщо це остання їхня зустріч, то чому б і ні?

Зустрілися вони на околиці міста. Хоч це Марійку і не здивувало. Адже вони часто зустрічалися у цій кав’ярні. Спочатку пекли картоплю в лісі. А потім сиділи тут і пили пиво. Довкола була така гарна природа, тож ця забігайлівка їх колись влаштовувала. Можна було вважати її бездоганною для місця романтичних зустрічей.

Але якраз у кав’ярню цього разу вони чомусь не пішли. Ігор одразу потягнув Марійку до лісу. А потім витяг із кишені гранату. Його очі палали ненавистю.

–  Або ми одружимося, або я кидаю у тебе цю штуку! – засміявся він.

Марійка похолола від жаху. Стала умовляти хлопцями не робити дурниць.  Але той наполягав на своєму. І схоже було на те, що це зовсім не провокація. Хлопець зараз здатен був зробити що завгодно.

Але раптом почувся якийсь шум. Якась гучна компанія ішла на пікнік. Люди з цього веселого товариства стала зацікавлено дивитися на них і прислухатися до їхніх розмов. Нарешті вони зрозуміли, що тут коїться.

І тут один із чоловіків відірвався від компанії і скрутив руку Ігоря. А потім вправним рухом вихопив у нього гранату. Ігор виявився неабияким боягузом і став тікати в ліс.

Тільки згодом з’ясу-валося, що граната не була справжньою, це був лише муляж. Але легше від цього Марійці не стало. Вона вирішила поїхати за кордон – тільки б бути подалі від цього нещасного Ігоря. Невдовзі він одружився. Дружина терпіла від нього страшні побої. Одного разу потрапила до лікарні. І ніхто вже не сподівався, що вона виживе. Ігоря запроторили до в’язниці. Недаремно Марійка так переживала за своє майбутнє.

А через рік Ігоря убили співкамерники. Дружина його на похоронах щиро плакала. Розповідала,  що Ігор розказував їй про свої дитячі травми. Так само колись батько немилосердно бив його матір. Ігор дуже засуджував батька, але чомусь – може й підсвідомо – наслідував його.

Батько теж приїхав на похорон. Дуже щиро каявся, що зламав хлопцю життя. Але повернути сина назад уже було неможливо.

Іван ХВАСТА, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.