Що італійські чоловіки витворяють із закарпатськими заробітчанками

Нещодавно я розповідав вам історію про Марію, Вінченцо та її чоловіка Петра. Повернулася вона тоді з Італії у рідне село і… Але, певно, краще про це розповість вона сама. Отже, пряма мова, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

«Відпочиваю поки. Чоловіка запрягаю прибирати те, що він запустив в хаті, бо брудно страшенно. Але бачу: щоб було чисто, треба братися самій, приїхала і в шоці від бруду,від запаху – просто кошмар. Не прибиралося відколи я поїхала. Спочатку нервувала, а потім забила. Ні то ні. Як аргумент проти самого себе і своєї безмежної ліні. Ну працював, молодець! І що? Не треба мити посуд, підлогу, холодильник тощо? Чому так? Приїхала – навіть не відразу помітив. Я так натякала, що їду, що тільки тупий не здогадався б. Виходить, мій чоловік – той тупий, бо не здогадався. Пожаліюся мамі на нього, то мама буде заступатися за нього, а я така-сяка буду, ще й винною буду, що лишила його самого, а тепер нападаю. Капець. Чесно, в такі моменти думаю: якого чорта я їхала сюди, а не до Вінченцо додому жити. В нього чисто прибрано, є де помитися, зручності в квартирі. Мілан. Блін. Сиджу і офігіваю.

А з іншої сторони, я його так мало знаю. І той час, що знаю, і той з приколами. Написала йому смс з італійської сімки і думаю, чи побачив, чи прочитав? Чи подзвонити якось. Чи може вже й бачити мене не хоче?

Якось то все було перебор. Розумієш, ті страсті ті слідкування за мною, ті розборки, коли людині важко сказати: заспокойся, я сама розберуся, ті домагання. Увага, турбота, так. Але коли її забагато і ти хочеш від неї втекти, як від граду чи від зливи, то теж не дуже. Пробувала його заспокоїти тоді в Італії, щоб не говорив з тою Надею – хазяйкою квартири, куди я мала йти жити, та ні, що ти, телефон в мене забрав, щось голосно доводив їй – капець. Думала, що мене після того не візьме на квартиру, бо вона подумала, що я п’янюча і веду з собою п’яного мужика на хату.

Я не знаю, як йому то пояснити. Я заблокувала номер і хоч трохи відпочила від нього за три дні. То за ті три дні 90 пропущених дзвінків від нього.

В мене то тихо-тихо, а потім наче танки пруть на всіх фронтах.:))). Ото вдома трохи відпочиваю від бурі його пристрастей.

За те чоловік ревнує, що його друзі стали і моїми. Я кажу: ти не бійся, я їх з собою не заберу ні в Італію, ні на той світ. :))). Вони ж не втекли від тебе до мене, просто стали спільними.

Але чоловік такий спокійний у порівнянні з Вінченцо. Як день і ніч. Хоча Вінче вдома також спокійний, на вулиці його чомусь щось робиться, наче чортик вселяється.:)))

Коротше, як сказав один друг: я як між двох вогнів. Спершу думати, що зробити і кого вибрати а потім, як комусь сказати, що я залишуся не з ним. Чи йду від нього.

Хочеться піти далі самій. В сенсі піти далі ні з тим, ні з тим. Або поїхати в інше місто, в іншу частину Італії і жити в якійсь хороші сім’ї, не виходячи особо далеко від дому. Але з моїми талантами не факт, що і там хтось інший мене не знайде. Якийсь новий кавалер.

Я вже думаю: може поїхати в Іспанію? Кажуть, що їхні мужчини не кидаються на інших жінок, а переважно живуть лиш зі своїми іспанками. Тобто пофліртувати можуть, помогти чимось, але таких домагань до жінок з інших країн, до заробітчанок немає. Принаймні, то не масове явище, як в Італії.

«Почала по оголошеннях в групах шукати роботу, потім щоб було куди їхати.Написала на один номер з Риму – шукає людина баданте для мами. Ввела номер – показало, що є у ватцапі, і фото є чоловіка, сеньйора.

А я так без задньої думки показую Петрові і просто питаюся, що він може сказати про цю людину по фото. А він так глянув і сказав, що, видно, що людина спокійна інтелігентна, вихована, але я тебе до нього не пущу робити…

Питаю: а то чого? Не каже. Придивилася і зрозуміла».

Що стосується Вінченцо, то так, він імпульсивний, емоційний шалапут, з купою ідей чи бажань, готовий помогти без особливої плати за допомогу, майже безкорисно. Але більш хоче плати душевної. Тобто щоб була з ним. Потребує тепла і любові. Напевно, колись його круто використали і кинули в усіх сенсах. Пробує захистити і зберегти своє коло себе. Боїться втратити, тому охороняє, як коршун: не дай боже, аби хтось задивився. Але не розуміє, що не з кожною так можна і так можна швидше втратити, ніж зберегти. Але якщо з ним не воювати, а спокійно пояснювати, то йде назустріч, на розуміння. Згладжуються його оті бзіки і махання руками тощо. Але то коштує нервів, терпіння і потребує тонкого відчуття його.

Готовий помогти, не злопам’ятний, трохи клептоман, але, як би то сказати, то не є якась залежність, швидше імпульсивна дія. Як та «Коза – Дереза», «біг через місточок вхопив кленовий листочок», щоб потім дати мені, але сам голодний і їсть вже одразу. Любить трохи покомандувати. А деколи дуже, але то не на ту попав. Мною мало хто багато вкомандував.:)))

Де сядеш, там злізеш. Його то бісить. Але я йому кажу, що зі мною краще домовитися чи узгодити спільні дії. Бо інакше просто втратить мене. Я не дуже люблю командувати сама, а ще більш не терплю командирів над собою, бо сама лідер, по знаку – Скорпіон.

От пробував натиснути на мене, що я маю йти на співбесіду на роботу, а жити з ним.Він дістав зі слідкуванням за мною, а я просила цього не робити, бо хотіла побути сама – от і має. Я його перехитрила, відірвалася, заблокувала і взагалі втекла в Україну. Тепер, напевно, біситься. Принаймі судячи з того, що за три дні було 90 пропущених дзвінків.

Але що добре, що спокійно говорить, без отих нервотрьопок, бзіків і все таке. Поживу – побачу. Думаю, мене ніхто силувати не буде. Захочу – буду, не захочу – піду від нього. Принаймні, квартиру про всяк випадок треба знайти, щоб мати куди їхати».

Я вже думала: він психонув, забив на то все і зайнявся пошуком більш чемної і вдячної сеньйори.

Хочеться написати щось Вінченцо, щоб подзвонив, але не має як, я в мами. А він сам не дзвонить – і правильно робить.

Тобто дзвонить після того, як я щось пишу чи набираю його. А так ні. Бо і дорого, а головне – можна подзвонити невпопад, то толку з того. Тільки нашкодить мені.

От така фігня, малята. Кажуть, що в Італії зараз спека під 40°.

Співчуваю тим, хто в Італії. У нас зараз свіжо.

От в мене до тебе таке питання відверте. От як би ти зробив в такій ситуації? Якщо по правильному, то мала б так зробити, без натяку на роздуми. Але …напевно, я погана дружина і невірна людина, але от стаються зі мною такі різні ситуації. Така, як зараз, вперше. Я зараз почуваюся, як канатоходець, йдучи по дошці на висоті 10-20 метрів над землею. Ще не на канаті, але десь так».

Читаю, перечитую… І стає мені сумно. Трагедія то для людини: їхати світ за очі за тими нещасними євро… Страшна трагедія. І не тільки для неї…

А Марія вже в Італії…

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини» ексклюзивно для zakarpatpost.net