За мнов такі хлопи бігали, а я тебе убрала
Напився дідо з кумом. Прийшов додому п’яний. Баба свариться, а дід сердиться:
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
«А ти гадина, Анцьо! Позерай, язик си лем не прикуси!»
«Зашто ото не прикусити?» – не зрозуміла баба.
«Бо уд свойої отрови самуй ти плохо стане!»
На це до кухні увійшла онучка.
«Што серед ночи так кричите? Спати не даєте!» – спитала вона в обох.
«Пак дідо ся нальогав, не видиш, який п’яний!»
«А як ото п’яний? Я давно хотіла зазвідати», – поцікавилась дівчинка.
«Позерай, дитинко, – спробував пояснити дід. – Там на стулі стоят два горшки. А п’яний видит не два, а чотири!»
«Дідику, де ти там два горшки видиш, кой там лем єден горниць?» – не зрозумівши нічого, онучка махнула рукою і пішла далі у свою кімнату читати свою любиму газету «Неділя Закарпатські новини»..
«Видиш, ти свиньо. Уже і дітину розбудивись, так галаманиш!» – почала баба Анця зрову відчитувати старого.
«Не поняв?! Пак ко з нас двох галаманит? Я ся вернув думу, тихо зайшовим і пушов бим давно у постіль, оби ти туй кіпиш не зняла! Вискаш туй, ги свиня, кой ї ріжут, а ще я недобрий»
«Та я си з тобов тулько году згубила! Неблагодарний! За мнов такі хлопи бігали, а я тебе убрала! Обим знала, што такий п’яниця будеш, уддалабимся за Циля, што магазин у присілку має. Із ним би я точно ліпше зажила. Не бідовалабим. Або за Мигаля. Ун депутатом був. Гроши заробив, тепер у вароши си хижу купив. Або за Пішту. Ун міліціштом був і тоже не бідовав… як я туй із тобов. Де ми очи були. Правду кажут, што молодость – дурость. Удняло ми розум і типир ся мучу із старим п’яним чортом! А йсе не перший раз. Сяк постоянно! Ти ся напиваш май регулярно, як місячні у жони! Помню через місяць послє свадьби ти ся так напив, што зваливисся на подлаш впуночи і начавись гойкати: «Анцьо, включи світло, пішати хочу, а з постели злізти не годеним!» Йой, діду, діду! А через гуд послє того, як побралисьмеся прийшовись вобще рано з фінгалом пуд оком. Я тя звідаю: «Што ся стало?» Ти кажеш: «Мужик один ня побив!» Я уточняю: «А ти што, хоть якось удреагіровав?» А ти утвічаш: «Ай. Упавим!» Но та туй го маєш! І што мені з сяким баламутом чинити? Зарвавбивсся з алкоголіком! Кулько крови ти уд ня упив!»
«Не зсохлася, наоборот, уд тої плохої жізні зо мнов, рознесло тя, ги на дружжох. Такась, як парна. На одну цицьку мож лягти, а другов ся закрити!»
«А ти ще мене мереговати будеш! Та оби не я, у тебе на гробі давно би вже косички цвіли! Кулько раз я тя послє п’янки удкачовала, кулько ти похмелитися носилам! Неблагодарний ти такий!» – завелася стара і не могла зупинитись.
«Знаєш што, Анцьо, – заспокоїв її дід. – Ти сама видиш, што я типир п’яний. На рано і так нич помнити не буду з того, што ти ми тепер кажеш. Тому послухай мене. Я уставший. Хочу спати. Іду у постіль. А ти туй сідай за стул і запиши всьо, што ще не уповілась ми. А я рано устану і на свіжу голову почитаю. Так буде ліпше для нас обох. І свади не буде, і я нич не забуду. Так што всьо. Добру нуч».
Старий пішов у кімнату, залишивши бабу Анцю одну. Вона сердито взяла товстий зошит від онучки і сіла за стіл.
«Із сим дідом і роман мож написати. Но небай. Най дрихне. Рано заставлю го вголос читати. І так ся не удкрутит уд мене!» – вдоволено посміхнулась вона і почала записувати все, що накипіло за довгі роки.
Повний текст читайте тільки в газеті «Неділя Закарпатські новини».
