Поки чоловік цілувався з коханкою, дружина спостерігала. І ось що вийшло

[Total: 0    Average: 0/5]

Таня із Мироном зустрічалася близько двох років.  Він часто приїжджав до Мукачева, зупинявся в неї на день або навіть на кілька днів, а потім їхав геть. Нічого особливого Тані і не пропонував. Але упадав біля неї – як справжній закоханий чоловік.  Купував їй торт і шампанське, а ще дарував квіти, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

Але про одруження поки говорити не став. То й Таня на цьому ніколи сама не наполягала. Бо вважала, що таку ініціативу має проявити якраз чоловік. Проте такі стосунки – із їхньою невизначеністю – почали їй потрохи набридати.

І от вона вже зібралася і сама у гості до того свого любого Мирона. Він нібито жив у Франківську. Це було дуже схоже на правду. Адже кілька разів він телефонував їй із вуличного автомата. І справ  ді – телефон висвітлював код Франківська. Тож Таня і не попереджала коханого про свій приїзд, а просто сіла у поїзд і приїхала.

A вже з вокзалу зателефонувала Миронові. Він одразу ж до неї й прилетів. Додому все ж таки її запрошувати не став, бо сказав, що живе з батьками. А його мама дуже важко вживається з людьми. І  дуже ревниво ставиться  до жіночого товариства.

Та все ж Мирон повів Таню у кав’ярню, причому – і справді в дуже пристойну.  Знову були ті його просто божевільні слова про вічне кохання і навіть згодом – гарячі поцілунки у міському парку.

Та раптом сталося непередбачуване. Повз них пройшла вродлива жінка і зупинилася якраз біля їхньої лавиці. Вона приголомшено дивилася на них кілька хвилин – ніби вони були якісь там інопланетяни.

– Хіба не можна цілуватися у парку? – подумала Таня. – Невже у цьому місті такі консервативні люди?

Але раптом жінка рішуче підійшла до Мирона, відштовхнувши Таню ледь не в кущі, і дала йому такого гучного ляпаса, що аж  птахи спурхнули із дерева над ними від тих звуків. А потім пішла собі геть – та ще й із гордо підведеною головою.

Але Мирон зовсім і не злякався – зараз він не виглядав ні розгубленим, ні приреченим. Він чарівно заусміхався до Тані. Але дівчина зажадала від нього пояснень.

–  Та не зважай, – ніжно обійнявши Таню,  став пояснювати їй кавалер. –  Це ж моя дружина. Вона ж ніби ніколи цією дорогою не ходить. Мабуть, її хтось вже нашептав про нас.

І все це Мирон розповідав із таким наївним дитячим захватом, ніби говорив про якісь там іграшки.

То виходить, що Таня була для нього такою собі забавою? Тепер вона почала згадувати повчання Мирона про те, що жити треба легко, насолоджуватися кожною хвилиною.

– От яка вона – легкість буття! – подумала дівчина.

І тут у неї виник блискавичний план. Кроків за 10 від них вона побачила хлопця, який кудись прямував у своїх справах. Аня рішуче підвелася, наздогнала цього хлопця і кинула йому:

–  Привіт!  Як справи?

Хлопець спочатку розгубився. Але Таня була наполегливою – взяла його під руку і безжурно засміялася. Коли вони пройшли ще метрів 20, Мирон почув їхній безтурботний сміх.

Таня додому поїхала того ж  таки дня. Мирон телефонував   їй, як скажений. Жодного разу вона не відповіла на його дзвінок. А той випадковий хлопець виявився не таким вже й поганим. Вони почали зустрічатися. У них виявилося море спільних інтересів. Потім з’явилися ще й спільні друзі. Невдовзі вони одружилися.

Таня переїхала до Франківська. Адже хлопець мав простору квартиру у цьому місті, яку йому залишила тітка, котра виїхала за кордон. Тепер вони  прогулюються тим самим парком на вихідні. І буває, що зустрічають і Мирона, якому неприємно чути їхній сміх. Але – на відміну від першого разу – цей сміх тепер вже зовсім не удаваний. Тепер у них все по-справжньому.

Софія Лендєл, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.