В Ужгороді триває ІІ Міжнародний театральний фестиваль моновистав «Монологи над Ужем»

[Total: 0    Average: 0/5]

 

В Ужгороді триває ІІ Міжнародний театральний фестиваль моновистав «Монологи над Ужем». Минулорічний фестиваль мав великий успіх серед глядачів, хоч і тримався передусім на ентузіазмі його організаторів та на жертовному ставленні до справи самих артистів-організаторів. Посильну підтримку акції надала також ужгородська мерія, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Минулого разу з десяток артистів намагалися донести до ужгородського глядача кожний свою правду. Жанр моновистави – один із найскладніших у театральному мистецтві. Один-єдиний актор на сцені втілюється послідовно у різних персонажів…

З одного боку, такі вистави найпростіші для постановки і особливо для гастролей, що у наші кризові часи дуже важливо. Але з іншого боку, подібні речі вимагають від режисера і актора найвищого ступеня майстерності, а часто – взагалі злиття цих двох різних спеціальностей в одній особі.

Підозрюємо, що колись театральне мистецтво і зарджувалося саме з подібних моновистав. Ватага мисливців або пастухів завжди брала з собою людину із добре підвішеним язиком. Від неї не вимагалося трудитися нарівні з усіма, зате увечері саме цей чоловік мав розважати усю чесну компанію і скрашувати їй одноманіття буднів. Такий унікум втілював у собі одразу всі професії ще не народженого до пуття театру: він і вигадував сюжет, і придумував, як його найкраще подати, і розігрував один у кількох лицях, і на ходу корегував свою гру залежно від реакції замовників.

Якщо для нинішніх поколінь народні казки – це текст із книжки, то при своєму зародженні це були цілі моновистави, де оповідач не просто розказував, а таки показував глядачам геть усіх персонажів – і святих, і грішних, говорив і волав за них на різні голоси, застосовував різні сценічні спецефекти (хай і не такі, як у нинішньому кіно, але  враження справляли не менше), звертався до кожного слухача персонально і водночас до усіх разом, постійно міняв маски і вбрання. Тепер щось подібне збереглося тільки у моновиставах, за що ми їх і любимо: вони дозволяють нам знову зануритися у самісіньке дитинство театру. У принципі, щось подібне було і в сталінсь¬ких таборах: інтелігентніші «прибульці з волі» переказували давнішим співкамерникам книжки і фільми, що засіли у пам’яті і рвалися назовні.

Напрочуд душевною була залаштункова атмосфера минулорічного фестивалю. Більшість акторів і їхніх команд провели в Ужгороді якщо не усі п’ять днів фестивалю, то по три-чотири дні точно, спілкуючись між собою та з місцевими театралами. Цим фестиваль вигідно різнився від багатьох подібних, куди учасники приїздять лише на день. У результаті ужгородський «Монолог» став справжнім майданчиком по обміну досвідом і наведенню мостів між різними колективами України та сусідніх держав. Загальний настрій – другому подібному фестивалю бути.

Зараз це таїнство триває знову – шість вечорів по дві вистави щоразу. Жанр моновистави передбачає камерність сцени, відсутність рампи між глядачем і актором, максимальну відкритість цих двох одне одному. В ідеалі моноспектакль, як уже мовилося,  є поверненням, зануренням у витоки театру, коли посеред присмеркової печери у відблисках ватри мисливець оповідав своїм побратимам про висліджування звіра, виснажливу мандрівку, звідусіль нависаючі небезпеки, власне балансування на межі, вирішальну сутичку, радість перемоги, солодкість повернення додому тощо. Усі сім вистав цілком вкладаються в цю архетипну схему, яка щоразу наповнюється все новими і новими смислами. Моновистава за самою природою –  це відчайдушна спроба актора прорватися у людську підсвідомість, спочатку – свого персонажу, а відтак – і свого глядача.

Другий фестиваль гідно продовжує історію першого. На наш суб’єктивний погляд, нинішні вистави дещо цікавіші за попередні, їхній репертуар більш різноманітний, хоча так само обертається навколо трьох вічних тем людського життя – кохання, смерті, вічності (продовження себе у нащадках).

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.