Одна страшна помилка, яку роблять батьки – звичайно ж, з добрих спонукань
Антон Фарб, відомий український тренер по самообороні, засновник і президент Федерації крав-мага України і автор книг,
опублікував в Фейсбуці дуже важливий пост про помилку, яку роблять багато батьків.
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Він вже набрав понад 3200 реакцій і понад 2800 перепосів. Прочитайте, і ви зрозумієте, чому, пише intermarium.
Дорогі дорослі! Особливо батьки!
Коли ви в останній раз у свідомому віці, чи то так, будучи в статусі «дорослого», зверталися за допомогою до чужої (я
підкреслюю – чужої!) дитини?
Ну там – допомогти сумки важкі донести, перевести бабусю через дорогу, зняти кошеня з дерева, показати, де тут тихе
місце, дати телефон подзвонити, тому що ваш сів, а дружина в пологовому будинку?..
Ніколи?
Жодного разу?
То якого, вибачте мене, “милого” ви вчите своїх дітей бути добрими, щедрими і чуйними?
Для чого ви вкладаєте в їх незміцнілі розуми концепцію «людям треба допомагати» – коли вони самі ще діти, і ні у одного
дорослого немає і не може бути приводу звертатися до вашої дитини за допомогою без вашого відома?!
«Людям треба допомагати». “Будь добрим”. «Не хами старшим». «Просять – дай».
Ваша дитина що – стодоларова купюра, щоб всім подобатися? Або чарка текіли, щоб будь-кого зробити щасливим?
А, ось ще. Моя улюблена. «Старших треба поважати».
Як писав старий Хайнлайн, «дожити до солідного віку – це як зі сходів впасти, з кожним може статися». Покидьки з віком
стають літніми покидьками, а не навченими прожитими роками білобородими старцями.
Те, що хтось старший вашої дитини, не наділяє цю особину хомо сапієнс автоматичним авторитетом.
Старших не треба поважати.
Навпаки: старших треба побоюватися.
Тому що коли дитина вступає в комунікацію з дорослим – вона уже програла.
Дорослий досвідченіший, розумніший, хитріший, підліший, сильніший.
І ще раз! – у нього і не може бути приводу просити про допомогу у вашої дитини!
Так що треба робити, якщо чужий дорослий все-таки попросив про допомогу?
Дайте дитині чітку, просту (це важливо!) і зрозумілу інструкцію на такий випадок.
Розвернися і мовчки йди.
Дорослий не заспокоївся? «Гей, куди пішов, повернися, я з тобою розмовляю»?
Може бути, це шизоїд-невротик, який вирішив виплеснути накопичений стрес на найбеззахиснішому об’єкті (від дорослого
можна і отримати, а що цей малий мені зробить?).
Може бути, це вічна любителька виховувати чужих дітей відповідно до своїх уявлень.
Може бути, це хтось набагато гірший.
З ким із них треба спілкуватися вашій дитині?
Правильно. Ні з ким.
Тому іди швидше, телефонуй батькам, залучай увагу оточення криками «це не мій тато / не моя мама / допоможіть, я їх не
знаю!»
Перебір?
У 2017 році в Україні було зафіксовано 8124 заяви про зникнення дітей. 742 були знайдені вже не жuвuмu. Ще 48 не були знайдені взагалі.
790 дітей за 1 рік. Це 2 дитини в день.
Тому будь-який дорослий для дитини небезпечний, поки не доведе протилежне. Вам доведе, не дитині.
Тому на сполох треба бити, якщо дитина запізнилася зі школи на 5 хвилин.
Тому старших не треба поважати, старших треба побоюватися.
Не допомагати, а по-хамськи розвертатися і йти. Щоб потім, з безпечного місця, зателефонувати до швидкої, поліції, пожежної, відповідно до прохання, що надійшло.
«Але як же так? Як можна? Адже дитина виросте параноїком і соціопатом!»
Ага. Але виросте.
А не стане цифрою в статистиці Поліції і оголошенням в інтернеті ” хлопчик восьми років, був одягнений в червону курточку, останній раз бачили біля школи з незнайомим чоловіком років сорока”.
По-моєму, краще бути параноїком, але живим.
