Чому кум куму око не виклює, а закарпатців так легко обдурити

Є кілька тем, які активно обговорюють небайдужі люди цими днями. Але у центрі уваги залишається звільнення 35 наших людей із російського полону. Що б там не говорили, а це надзвичайно важлива новина, тож про неї мусимо поговорити і ми, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

• Більше актуальних новин читай у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Але ми поговоримо не просто так, аби поговорити – ми спробуємо прослідкувати за роботою механізмів, які призводять до маніпуляцій нашою свідомістю і, врешті, до нашого зомбування через телебачення.

• Що італійські чоловіки витворяють із закарпатськими заробітчанками

На самому початку розмови зауважимо, що процес підготовки до обміну полоненими почався сьомого серпня цього року з ініціативи Президента України Володимира Зеленського. Саме він у телефонній розмові з лідером російських окупантів висловив побажання про обмін бранцями. Спочатку мова йшла тільки про українських моряків. Але потім, коли Росія зажадала обміняти свідка у справі збиття малайзійського «Боїнга» Цемаха та головного редактора «РІА Новини» Кирила Вишинського, списки наших моряків поповнилися іменами режисера Олега Сенцова, журналіста Романа Сущенка, громадських активістів Миколи Карпюка та Володимира Балуха, Олександра Кольченка. Таким чином обмін було проведено за формулою «35 на 35».

Відповідала за проведення спецоперації СБУ. З обох боків було створено робочі групи, які покроково погоджували та реалізовували проведення обміну. З української сторони керував групою помічник президента Андрій Єрмак. До групи входила і омбудсмен Людмила Денісова, яка кілька разів їздила до Росії і на поруки якої Росія звільнила українських моряків. Заступник голови Офісу Президента Кирило Тимошенко займався логістикою процесу передачі та її узгодженням з Кремлем.Але основну роботу зробили Зеленський і Путін, які погодили ключові позиції і списки. Робочі групи займалися реалізацією досягнутих домовленостей.

Це офіційна інформація і її можна будь-коли переглянути чи в українських новинах, чи на сайті Президента України. Але, як ми усі знаємо, надто багато «нібито наших» інформаційних ресурсів знаходяться у руках ворога. Тобто за своєю сутністю вони є антиукраїнськими. Як же вони подають загальнодоступну інформацію? Виявляється, правда у тих їхніх повідомленнях і близько не ночувала.

Ось, для прикладу, візьмемо телеканали сірого кардинала Віктора Медведчука, який є кумом Путіна. Кум кумові, як кажуть у народі, око не виклює. А патріотам України він би і голови повідрубував, і за грати б відправив, і слово б останнє сказати не дав, як це зробив у свої молоді роки із Василем Стусом. Але це тема іншої нашої розмови.

Нині ж подивимося телебачення. Саме канали Віктора Медведчука – ZIK, NewsOne і 112 Україна. Із інформаційних повідомлень, що їх по кілька разів на день (чи по кільканадцять)  крутять у ефірі ці три канали, випливає, що тільки Віктор Медведчук вів переговори із ворогом, тільки завдяки йому обмін відбувся, тільки він тяжко гарував у Кремлі, щоб добитися звільнення наших полонених. Бо якби не він – ніякого б обміну не відбулося.

Закарпатський телеглядач, особливо той, що проживає в Іршавському районі, ностальгійно схильний довіряти Медведчуку. Якась симпатія до цього олігарха-політика залишилася у наших земляків ще з тих часів, коли Віктор Володимирович купував собі голоси виборців за новорічну пачку цукерок для дітей у кожній хаті виборчого округу. Цукерки давно поїли, а от присмак і календарик, який був у пачці, залишилися. І отой індивідуальний підхід зробив свою чорну справу. Бо жоден із депутатів не додумався звернутися до кожного виборця через його найрідніше – через дитину. І не просто звернутися – підсолодити своє звернення цукерками. Були там, правда, і брошури-звіти, у яких стверджувалося, що Медведчук провів газифікацію району, побудував десь щось, відремонтував дороги, дав гроші на церкву, допоміг комусь у біді… Правда, газопровід будувався за державні кошти (витрати компенсувалися) та за гроші жителів наших сіл, священники за ті гроші, що на церкву, проводили відкриту агітацію у храмах, таким чином порушуючи закон… Але то таке. Роль грають тільки цукерки. Чи гречка. Бо народ хоче їсти. Бо народ любить бути обдуреним.

Інформаційні ресурси Віктора Медведчука у відвертій брехні щодо участі свого власника і шефа у процесі обміну полоненими зайшли так далеко, що нинішній очільник СБУ Іван Баканов через деякий час після проведення спецоперації різко заявив, що усі поїздки Медведчука були його особистою піар-ініціативою. Повторив те саме і Андрій Єрмак, помічник Володимира Зеленського, який привіз в Україну Олега Сенцова, моряків та інших.

«Я можу сказати, що ніякої участі пан Медведчук не брав, ніколи ми з ним не зустрічалися, не розмовляли. Вважаю, що всі його вояжі в Росію – це його особистий піар», – сказав Єрмак в інтерв’ю «Українській Правді».

Втім, медіаобслуга інтересів Медведчука уперто не хоче бачити, що він поза процесом і тому на «покращеному» ZIK захоплено розповідають про те, що російське керівництво начебто завжди довіряло Медведчуку і ніколи не буде довіряти Коломойському (читай – майже Зеленському), який створив батальйони «Азов» і «Дніпро». У програмі В’ячеслава Піховшека на NewsOne пішли ще далі, розказуючи напряму, що Зеленський невдячний, бо не подякував за допомогу Медведчуку, як, наприклад, його попередник. І взагалі такі люди, як Віктор Володимирович, є начебто переговорниками світового рівня. «Якби він жив і працював у США, йому б дали зовсім іншу оцінку», – договорились до абсурду у студії. Це була цитата з тієї ж таки «Української Правди», заснованої Георгієм Гонгадзе.

У цій ситуації пригадується інше. На цьому тижні народ обговорює ще одну проблему. У Верховній Раді упіймали на гарячому – натискав на чужу кнопку при голосуванні – депутата із Донецької області Олександра Ковальова, який робив послугу землякові Максимові Єфімову.Олександра Ковальова до ВРУ 9-го скликання обрали в окрузі №51 на Донеччині. Більша частина округу розташована на окупованій території, тож вибори там відбулися тільки на двох дільницях у прифронтовому селищі Зайцеве Бахмутського району. 51-річний Ковальов переміг, отримавши лише 220 голосів (33%), що є найменшою кількістю голосів, відданих за мажоритарника-переможця в історії українських виборів. Крім того, він купував голоси за гречку, бенкети та подарунки, що ріднить його із Віктором Медведчуком. А у далекому 2014 році цей депутат займався вивезенням «беркутівців» із бази у Києві.

Та це ще не все. Депутат Максим Єфімов, коментуючи відео, на якому видно, що на його робочому місці працює Ковальов, заявив, що то все неправда. Пряма мова: «Я був під столом і натискав на кнопку. Відчепіться від мене, будь ласка».

Проводячи аналогію, можемо сказати, що під час проведення переговорів щодо обміну полоненими Віктор Медведчук сидів під столом…

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net