Сімнадцять миттєвостей фантастичної ужгородської осені

[Total: 0    Average: 0/5]

Услід за феєричними «Монологами над Ужем» з інтервалом усього в один тиждень в Ужгороді відбувся фестиваль лялькових театрів. Він був уже 17-м за ліком і включав до програми 17 вистав, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • Ужгород, Закарпаття! Знаходь роботу та працівників у газеті «Робота та навчання»! Замовляй рекламу у газету зараз: 050 222-50-50, 067 66-90-90

Перше, що кидається у вічі, коли підсумовуєш фестиваль у цілому, – це наскільки багато важать для успіху лялькової вистави задіяні у ній технічні засоби. Традиційна театральна приказка про бога з машини набила оскому. Але театральна машинерія справді є богом цього виду мистецтва. Найкращі вистави фестивалю мали просто-таки фантастичну технічну підтримку: димові машини, дуже вигадливі багатофункціональні декорації, штучні водоспади, не кажучи про дивовижних маріонеток.

Цікаво, що на фестивалі були представлені і класичні вертепи, з яких свого часу виріс ляльковий театр, і найбільш модерні театральні жанри. Харківські студенти показали «Білий вертеп», з якого колись все і починалося в Україні. Також вертепні в основі спектаклі представили Словаччина, Італія і Литва (в останніх – вертеп у вигляді буфетної шафи).

Колись корифей всіх наук і мистецтв (включаючи ляльковий театр) заявив, що «техніка в період реконструкції вирішує все». Так, техніка вирішує дуже багато. Але фестиваль продемонстрував й інше, без чого не може існувати ляльковий театр – без справжніх фанатиків цієї справи. Словак Юрай Хамай і італієць Пауло Річ – це справжні чоловіки-оркестри, віддані театрові до останнього дихання. Дивлячись на них, ніяк не вкладалося у голову, як можна одночасно керувати трьома, а то й чотирма ляльками. Аналогічно і полька Ані Поларуш, що сама-одна показала казку про Дюймовочку на багато голосів, викликала просто шалений резонанс публіки.

Є і третя складова успіху – сильна, яскрава і змістовна драматургія. Є п’єса – є і спектакль. Коли ж літературної основи немає, то жодна майстерність акторів, декораторів, звуковиків, освітлювачів самотужки витягти виставу не здатна. Це особливо помітно на прикладі сучасного українського кінематографу: найбільш успішні фільми – або екранізації талановитих книжок («Дике поле» за Сергієм Жаданом) або рімейки старих стрічок («Шляхетні волоцюги» – нова версія польської картини 1939 р.). Оригінальні же сценарії до фільмів історичної чи сучасної тематики поки лишають бажати кращого. Ляльковий театр в цьому плані має безпрограшні варіанти – інсценівки народних і класичних літературних казок. Недарма на фестивалі були аж дві інсценівки Андерсена, а також дуже вдала інсценівка волинянами народної казки «Золотоволоска», розкладена на три жіночі голоси

Але й на сучасну тематику теж існує чималий глядацький запит. Тільки тут потрібен нестандартний підхід. Львівський театр «І люди, і ляльки» взяв п’єсу сучасної польської авторки про проблеми у нинішніх родинах, адаптував її до українських реалій і показав щось цілком неймовірне.

Цікавий приклад драматургії про драматургію продемонстрували білоруси з Гродна. Їхня «Пікова дама» – це не просто картярський анекдот, а й оповідь про те, як цю історію інтерпретували Пушкін і Чайковський, обидва метри постійно з’являлися на сцені і навіть билися між собою. Це такий собі театр у театрі.

Ще один компонент успіху – віртуозність, яка виробляється роками.

Оця гра в чотири руки вражає і заворожує. Тут найбільше вразив Батумський театр з його виставою-баладою «Міагулі» (її показали і в Ужгороді, і в Мукачеві). Їхні маріонетки витворяли щось за межею можливостей. Чи можете уявити маріонетку-бабусю, що пере білизну, а потім акуратно вішає її на мотузку? Як такі рухи можна було відтворити дерев’яною шарнірною лялькою, досі не вкладається у голові, але професіонали таки змогли. а їхній вершник, коли ляльковод одночасно керував і конем, і мисливцем на ньому, – це взагалі вершина майстерності. Усе це під нескінченні грузинські пісні просто заворожувало.

Два ужгородські фестивалі довели, що театр живе і розвивається – і в України, і у наших сусідів – були би тільки публіка та увага влади…

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини» ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.