Біля мосту Масарика викинули коробку з чотирма цуценятами. Історія одного з них зворушує до сліз

[Total: 1    Average: 5/5]

Х’ю відчуває, коли господиня повертається з відрядження і складає свої іграшки біля дверей

  • Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Трапилася ця історія 4,5 років тому. У коробку біля мосту Масарика в Ужгороді хтось поклав 4 маленьких цуценят і кинув напризволяще, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Стискається серце від думки, що всі вони могли загинути. І як лише могла людина так вчинити з такими відданими створіннями. На жаль, цуценята виявилися зайвими для колишнього господаря.

Але світ не без добрих людей. Малят помітили перехожі і почали шукати їм нові родини. Одне з них потрапило до Ірини Штонди.

«Мені подруга показала фото  собаки. Я одразу пішла подивитися. Серце защемило, коли побачила цих нещасних. Мені сподобалися всі цуценята. Але один із них  був такий гарний, такий милий, що не закохатися в нього було неможливо, розповідає газеті «Неділя Закарпатські новини» дівчина. – Я вирішила його забрати. Назвала малюка Х’ю».

Тоді цуценятку було близько 2,5 місяців, а зараз це великий доглянутий красень, який ніжно облизує руки господині.

«Звичайно, якщо в вашому будинку вже є тварина і, можливо, не одна, то бажання взяти на себе відповідальність за іншу – розумне. Але собаку можна утримувати, навіть якщо немає власного житла. На той час я знімала квартиру і разом із Х’ю за 4 роки змінила вже 4. І нехай непросто знайти орендодавця, готового здати житло людині з твариною, але за бажання – це цілком можливо. Мені пощастило (а може в цьому є і моя заслуга), мій пес не проявляє інтересу до меблів, проводів, стін і взуття. Я спокійно залишаю його в квартирі», – розповідає Ірина.

За словами дівчини, добрі люди забрали усіх чотирьох цуценят, а ось хто їх викинув – невідомо досі.

«Коли я принесла Х’ю додому, він був дуже переляканий. Тоді я жила з подругою, у якої був йоркширський тер’єр. Х’ю так прагнув любові, так хотів, аби той собака його прийняв… Утім той не хотів, страшенно ревнував до малюка. Проте коли Х’ю виріс, став утричі більшим за йорка, той уже тоді він від нього ховався. Він просто хотів бавитись, а тер’єру не хотілося», – наголошує ужгородка.

Вона також зізнається, що зараз її улюбленець досить хитрий, дуже дружньо ставиться до людей, але товаришує не з усіма собаками.

«За ним потрібно постійно пильнувати, бо з маленькими собаками він бавиться, а з великими кобелями може й покусатися, між ними починається конкуренція. Тож якщо поруч є «дівчинка», Х’ю йде з хлопцями з’ясовувати стосунки», – усміхається щаслива господиня.

Ірина переконує, що собака не є завадою навіть для тих, хто багато їздить.

«Коли я планую поїздку або подорож, звертаюся за допомогою до кінолога, залишаю Х’ю у пансіонаті на час від’їзду. І йому там не просто добре, він, можна сказати, на курорті! Звичайно, без допомоги Наташі це питання мені було б не так легко вирішити, але я впевнена, що за бажання в будь-якому місті можна знайти люблячих, надійних людей, готових за оплату прийняти вашого улюбленця у себе», – наголошує дівчина.

Свого кудлатого друга Ірина Штонда любить за те, що він є… і таким, яким він є.

«Він теж мене дуже любить і неймовірно відданий мені, – каже вона. – Коли я кудись їду і залишаю його у знайомої кінологині, Х’ю знає, коли я повернуся додому, наперед це відчуває. Він збирає свої іграшки і складає у пакет або відносить їх до дверей. Тоді кінологиня мені пише, що мій красень на мене вже чекає».

Ірина також зауважує, що з кожною собакою, незалежно від того, чи вона куплена від заводчика, чи  взята з притулку, потрібно працювати, виховувати її.

Х’ю дуже поталанило з господинею. З маленького бездомного цуценяти він перетворився на гарного великого кудлатого красеня. Він відчуває турботу про себе, завжди доглянутий. Ситий та вдоволений.

На жаль, так щастить далеко не всім, кинутим напризволяще тваринам. Велика частина з них так і залишається на вулиці і там живе всього 2-3 роки, страждає від голоду та холоду.

Щодня в ужгородських спільнотах з’являються тривожні повідомлення про знайдених нічийних собак та котів, часто вони хворі, покалічені і потребують тривалого серйозного лікування.

Тож Ірина закликає власників тварин дбати про їхнє здоров’я, не зраджувати їхню віддану щиру любов. І переконує, що собака з притулку нічим не гірший за породистого, так само вміє бути найкращим на світі другом.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.