Закарпаття ніколи не було центром Європи, а ведмежим кутом, Володимир Великий тут розбив печенігів

Археолог розповів, де в нашому краї  відбулася справді історична битва, а не те, що написано у підручниках  

  • Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Про минуле Закарпаття зараз точиться багато суперечок. Одні історичні дані спростовуються, інші підтверджуються, а пошуки істини часом взагалі заводять у який глухий кут. Розставити крапки над «і» може лише археологія. Її факти незаперечні і лише за їхньою допомогою можна у прямому сенсі слова докопатися до історичної правди. Тому вже кілька років поспіль археологи УжНу разом зі студентами ведуть археологічні розкопки замків області і в цьому році їм вдалося зробити ряд справжніх відкриттів.

Тож що накопали наші науковці? Що вдалося дізнатися про минуле Ужгорода? Що знайшли під час розкопок на території Хустського замку? Що виявили у місці, де було знайдено найдавніші сліди людини в Україні – у Королеві? Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» розповів голова спілки археологів Закарпаття, кандидат історичних наук Ігор Прохненко.

Як закарпатських студентів вчать копати

Розкажіть коротко про археологічні розкопки, які ви провели цього літа разом зі студентами.

Археологічна експедиція університету трохи розширила свої можливості і вже не концентрується на якійсь одній пам’ятці, як це було раніше. Студенти, які хочуть бути археологами, мають знати, як копається не тільки в Україні, але й специфіку розкопок в Угорщині, Румунії, Чехії, Словаччині. Базою для експедиції було обрано Бойну у Західній Словаччині, де ми побачили як копають чеські, угорські колеги, як відбувається опрацювання всього матеріалу. Також студенти-практиканти могли побувати у Брно в Чехії, у Відні в Австрії, у Будапешті в Угорщині, у Братиславі, Кошице та в інших словацьких містах. Це прорив, бо студенти бачать, заради чого вони обрали фах історика. Вдома підключилися інші групи і ми почали дослідження закарпатських замків.

Чому Закарпаття має спотворену історію і герої не є героями

Із якими труднощами ви зіштовхнулися під час проведення розкопок на Закарпатті?

На Закарпатті ми почали роботу з розкопок Хустського замку. Результати з одного боку – сенсаційні, з іншого – ми дізналися те, що й очікували дізнатися. Сенсаційні чому? Тому, що історія Закарпаття трошки перевернута. Кожен, хто вважає себе краєзнавцем чи знавцем давньої історії, намагається придумати якість сторінки в минулому рідного краю, яких не те що не було, їх і не могло бути. Це – міфодизайн у найбільш брутальному своєму прояві. І це призвело до того, що ми маємо спотворену історію… і археологам щастить у цьому плані. Вони  беруться за дослідження конкретних пам’яток і  кажуть, як писалося до того і пишуть, як воно є і як було насправді. Для цього просто треба читати землю, як роблять це студенти-археологи та викладачі. Ми показуємо, як все дійсно відбувалося.

Проблема в тому, що всі, хто пишуть давню історію вони трішки відірвані від тієї давньої історії. Вони сидять в теплих кабінетах, за зручними столами і намагаються за комп’ютером відтворити те, що колись було. Зрозуміло, що їхнє відтворення буде диванним відтворенням. Вони не розуміють тих проблем, які відчували ті люди,  які жили в той період, які були труднощі з кліматичними умовами, що в нас завжди край був заболочений, лісистий, як могли люди пересуватися фактично за відсутності доріг, наприклад, 500 тисяч років тому. А вони рухалися за їжею, завжди були вороги, як тваринного, так і людського походження. І в цих умовах люди мали розвиватися. Як же вивчати цю історію? Або сидячи на дивані брехати людям, нав’язуючи свої певні стереотипи, або вивчити реально, як усе відбувалося. Тоді історія буде зовсім іншою. Але звучання її буде набагато кращим. У нас з’являться інші герої, а певні підуть просто в нікуди.

Історія Закарпаття починається мільйон років тому

Ви проводили розкопки на Виноградівщині. У підручниках з історії значиться, що в Королеві було знайдено найдавнішу людську стоянку  в Центральній і Східній Європі, якій приблизно 1 млн. років. Можете це підтвердити чи спростувати? Що вдалося з’ясувати?

Насправді ми копали в Королеві, але в іншому місці. Це – замок Нялаб, який є одним з найкращих замків для дослідження історії раннього нового часу у нашому краї.

Що ж стосується пам’ятки, тобто стоянки. Її почали обожнювати, створили з цього культ. А цього робити не треба! Вона б насправді була культовою, якби в добу палеоліту був парашут. Виходячи з того, що людина на територію Королева мала прийти хвиля за хвилею… і зіштовхнулася з тим, що далі йти нікуди. Далі були гори, непрохідні болота, ліси. Тож люди зупинялися на крайній точці, де вони могли існувати. Вони зупинилися біля річки Тиси. Люди там були від мільйона років тому, до них приходили нові і разом вони утворили певну культуру. Але…  ці ж люди, що прийшли до Королева пройшли і повз те місце, де зараз знаходиться Ужгород, і повз Мукачево і повз інші міста і села. Тому ми чесно можемо сказати, і це буде патріотично для Закарпаття, що історія нашого краю починається мільйон років тому. Бо ж людина до Королева не могла проникнути, не пройшовши через інші місцевості, її туди не закинули з Африки чи з Азії. Але цього чомусь ніхто не пише в літературі. Чомусь виділяють одну пам’ятку – Королево і намагаються зробити її унікальною. Але ж раніше ті люди йшли через інші території і Королево просто було їхньою вже останньою точкою. Проте в нас прийнято робити богів і богом зробили Королівську стоянку. Насправді історія Закарпаття набагато краща, ніж описано в книжках. На території області є ще сотні – тисячі інших стоянок, які більш давні, але до яких ще не добралася рука археолога.

Закарпаття було не центром Європи, а ведмежим кутом

Отже, стартує історія Закарпаття мільйон років тому. А що ж відбувалося далі?

Далі відбувалося не те, що описано у підручниках. Історія Закарпаття концентрується на певних позиціях. Ми не були центром Європи, не були перехрестям цивілізацій, не були зв’язуючою ланкою між Півднем і Північчю, між Заходом і Сходом. Ми були таким ведмежим кутом, де люди не дуже хотіли жити. Під Карпатськими горами, заболоченими лісистими територіями, з йододифіцитністю  були не найкращі умови для проживання. Тож добровільно тут оселятися люди не хотіли. Усі пам’ятки, що є на території Закарпаття свідчать про те, що коли в Європі були якісь катаклізми, це зганяло до нас народи, натовпи, археологічні культури, які ховалися від небезпеки вдома і приходили сюди, бо тут можна було сховатися від кочівників, від інших напастей і продовжувати життя. От саме для того, аби не померти, а жити… існувала територія Закарпаття. Як правило, сюди не заходили завойовники, через бідність місцевого населення ця територія їх не цікавила. Тому тут створилися свої культури, які треба вивчати на локальному місцевому рівні. Якщо почнемо порівнювати наші культури з культурами, що були на території, скажімо, Причорномор’я, римської, грецької цивілізації, то будемо значно програвати. Але ми є представниками лісових культур, де люди жили зовсім за іншими принципами, і цю історію треба поважати. І тут можна знайти відповіді на питання, на які не можуть знайти вчені з Європи, де буквально є місиво з народів і культур. До нас проникало не так багато народів, але потрапляли вони сюди тільки тоді, коли комусь було погано. Тому ми – унікальні.

При вивченні минулого нашого краю чи варто враховувати писемні джерела?

Археологія закінчується там, де починається писемність, де є більше інформації про давні народи з боку істориків, географів та інших. Утім Закарпаття за великим рахунком ніколи не цікавило якихось давніх авторів. Ми були такою територією, яка була забута всіма. І перші письмові згадки про наш край були анонімного нотаря короля Бейли ІІІ на зламі ХІІ-ХІІІ сторіччя. Але… стоп! Закарпаття існувало давно, тут слов’янські князівства були у VІ- VІІ, VІІІ-ІХ сторіччях, угорці проникали у ІХ сторіччі… Я вам скажу, це – блеф! Блеф істориків, блеф політиків, блеф тих, хто хоче спотворити нашу історію. Якою ж була ситуація реально?

Описано було нашу землю на зламі ХІІ-ХІІІ сторіччя. І ті дані – унікальні. Вони свідчать про те, що Ужгородське городище у ХІІ сторіччі існувало. Археологи зараз знаходять цьому підтвердження. Боржавське городище у той же період також існувало. Археологи теж знаходять цьому підтвердження. Але те, що тут начебто був прохід угорців у кінці ІХ сторіччя – це блеф, придуманий угорською історіографією і підтриманий нашими істориками. Чому? З одного боку. Ми пішли на компроміс. Вони начебто пройшли, ми – начебто мали князівства. Але ні вони не проходили, ні ми не мали князівства.

У 982 в Хусті відбулася історична битва. Воїни Володимира, що хрестив Русь, розгромили печенігів

Але наш край унікальний в чому? От, Хуст… На місці, де річка Ріка впадає в Тису біля Екозівського мосту… де населення міста любить відпочивати. Там відбулися такі події, які перевернули всю нашу історію. Справа в тому, що печеніги тікали від воїнів Володимира, який хотів помститись за свого батька Святослава, який помер у 972 році. І от у 982 році руські воїни проникли на Закарпаття, наздоганяючи печенігів, які втікали. Вони розгромили їх саме біля міста Хуст. Свідченням цьому є скарб. А угорці дивляться: «Які красиві пам’ятки!» Так, було знайдено срібні і позолочені речі, що свідчить про високу культуру. І вони кажуть: «Так це ж угорці!» Ні, їх відділяє від цього періоду більше ніж  100 років. Але хто ж загубив скарб? Це були печеніги, які втікали від Володимира, а ці речі набрали на Сході – у фортеці Саркел, це – Біла Вежа Хозарського каганату, вони награбували ці скарби від воїнів Святослава у 972 році на Дніпровських порогах, вони їх отримали у Болгарії, Візантії. Це все – наша жива історія. Нам пощастило, що деякі такі знакові події були пов’язані з нашим краєм.  Адже всі торгові, цивілізаційні шляхи проходили повз нашу землю.

Продовження у наступному номері газети «Неділя Закарпатські новини»

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net