Хлопчик із кимось голосно розмовляв… Коли розповів матері з ким саме, вона мало не знепритомніла від страху

[Total: 0    Average: 0/5]

– Мамо, та тут наш тато до нас прийшов! –  закричав Дмитрик.

У Оксани враз підкосилися ноги – вона ледь не зомліла, коли таке почула від власної дитини. Адже її чоловік загинув під час аварії – ще 3 роки тому.  Та все ж Оксана пішла на той крик. Хлопчик у вітальні був дуже збуджений – ніби він з кимось там розмовляв, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

  • Більше актуальних новин читай у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Оксана побігла у вітальню, але ото диво – побачила вона там тільки одного Дмитрика. Малий тим часом комусь щось так гаряче розповідав, ніби не бачив цю людину вже сто літ. Оксана чула тільки, як він казав, що вони з мамою дуже вже скучили за татом.  Дмитрик дивився кудись лиш у одну точку – на один стілець у цій кімнаті, на якому зараз ніхто не сидів.

Оксані стало моторошно від такої от картини. Вона все ж таки дуже хотіла заспокоїти сина. Але той на неї тільки сердився – що ж це мама така неуважна зовсім – і не помічає батька, на якого вони з нею обоє вже так довго чекали.

–  Він каже, що дядя Женя принесе мені скоро від нього подарунок! –  закричав їй малий. А потім знову подивився на той стілець, на якому ніхто не сидів. Ніби він тепер ще й просив у батька підтвердження – цим своїм словам.

–  Мамо, та ж тата нам зараз треба би нагодувати! Як ти собі думаєш? Він каже, що зовсім і не голодний. Але я думаю, що він це просто так нам каже.  У нас на кухні є яблучний пиріг. Я знаю, що наш тато його теж дуже любить – ти ж і сама про все це знаєш. Неси його сюди! – почав наказувати мамі хлопчик.

Оксана готова була збожеволіти – від того, що вона зараз бачила і чула. Але все одно зібрала всю свою волю в кулак. І все ж таки пішла на кухню. Там поставила на піднос і справді улюблений у їхній сім’ї пиріг. Хотіла принести ще й кави. Та раптом схаменулася – а кому ж це вона має її нести? Привиду чи що? Невже вона теж готова вірити у всі ці дурниці?

Коли все ж таки повернулася знову у вітальню,хлопчик уже був дуже сумним. Він сказав, що тато щойно звідси пішов. Іще суворо наказав, щоб за ним не сумувати. Бо йому добре – то і його рідним тут теж мало б бути добре.

Від несподіванки Оксана ледь не упала – разом із тим пирогом. І несподівано – навіть для себе – сіла на те ж саме місце, на яке ще недавно так пильно дивився і її син. Її дуже приголомшило, що той стілець і справді був теплим.

– Може, це просто його тут підігріло сонце, от він і теплий, – враз стала заспокоювати себе Оксана.

Але ж ні. Всі стільці поруч, навіть стіл, були тепер холодними.

Минали дні за днями, а Оксана весь час тільки й думала про всю цю історію. Невже ж то її Дмитрик у неї аж такий вигадник? А тим часом і малий ледь не щодня нагадував матері про те, що батько ж обіцяв передати йому якийсь подарунок. І з великим нетерпінням чекав на той подарунок – яким би він не був, адже батько не може його обдурити.

Оксана навіть сама вже часто стала думати про те, що краще б це вона сама і купила щось синові, а сказала б йому, що це – від батька. Але одразу ж і відкинула цю – ніби й таку природну – думку. Це ж буде дуже нечесно щодо її дитини. Велика брехня обернеться згодом ще й великою травмою.

І от минуло з того часу ще два місяці. І якось їм зателефонував брат чоловіка – Женя. Він спитав,чи не може до них приїхати сьогодні. Бо уже повернувся з далекої дороги – із заробітків.

Оксана і справді дуже зраділа цьому дзвінку. Бо рідні чоловіка нагадували їй про коханого, і це зігрівало її теплом. Так гарно було на душі від того, що вони й зараз не забувають про неї і сина.

Женя прийшов до них аж надвечір. Але не сам, а ще й із велосипедом. Велосипед той був найновішої моделі. Женя сказав, що вирішив зробити такий гарний подарунок своєму племіннику недавно. А Дмитрик тим часом справді аж сяяв від щастя.

Вони сіли за стіл – обідати. Женя розказав, що йому часто сниться померлий брат. А одного разу брат уві сні попросив щось купити для свого сина, щоб той мав бодай якусь радість у своєму маленькому житті. Брат ще тоді – уві сні – сказав, що гроші на подарунок він організує – і вже сьогодні. Але ж це був лиш сон, а не дійсність. Тому Женя і не повірив у цей сон. Тим більше що вже завтра їх уже мали розрахувати.

Перед святами вони мали їхати – додому. Тож про які ще заробітки мова? Звідки він візьме ще додаткові гроші – вже в останній день свого перебування у чужій країні? Але Женя вирішив, що все одно купить для Дмитрика якийсь великий подарунок. Давно він вже не дарував малому чогось значущого. Він одразу ж тоді і подумав, що це міг би бути велосипед.

Але сталося диво – якраз в той останній день їхніх заробітків у Чехії начальник і вирішив дати їм премію – аж по 500 доларів ще зверху. Казав, що це їм – за велику якість та ще й за терміновість робіт. І от за всі ці 500 доларів Женя й купив малому велосипед, а ще – теплу куртку на зиму.

А потім уже вони з’ясували, що Жені снився той сон десь напередодні того ж дня, коли Дмитрик бачив у хаті тата. Тож у часі ніби все й збігалося. Якийсь містичний зв’язок все ж таки існує між речами.

– Ніколи б і не подумав, що до цього причетний ще і мій брат! –  сказав Женя. І щасливо всім усміхався, доїдаючи улюблений у цій родині яблучний пиріг.

Іван КУРТА, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.