Усі думали, що ночами жінка говорить сама з собою, а насправді виявилося дещо зовсім інше

[Total: 1    Average: 1/5]

Як швабра втихомирила посеред ночі галасливу сусідку

Мабуть, у кожного з вас є бодай один такий сусід, який не вписується у загальні рамки. У нас теж була така сусідка, яка постійно розмовляла з кимось по телефону. Я навіть сумніваюся, що вона ще й їла або ходила в туалет. Бо не замовкала вона практично ніколи. Ще б нічого, якщо б її розмови тривали – з ранку до вечора. Але вона мала звичку говорити ще із кимось і вночі. Хто були ці її дивні співрозмовники – невідомо. Невже такі самі хворі на всю голову люди, як і вона? – пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

  • Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Кілька разів бували ми і у неї вдома. Грішним ділом тоді подумали, що це ж не інакше як говорить вона сама із собою. Жила вона в трикімнатній квартирі. Роз’їхалися вже її діти від неї давно – в різні міста. Якщо вони і дзвонили – то не може ж бути, щоб кожну хвилину. Тож спочатку ми думали, що через самотність жінка говорить лиш сама з собою. Таке буває зі старими людьми.

Але коли кілька разів навідалися до неї в гості, побачили – вона таки й справді з кимось розмовляла по телефону. Як не дивно, у трубці було чути голос. І щоразу, коли вона говорила з кимось насправді, це були якісь дріб’язкові теми – про погоду, про базар, про ціни. Але коли про все це говорилося, тітка Олена заходилася криком. Будинок аж трусило від цієї розмови. Не кажучи вже про нас – тих найближчих її сусідів, які мають неабияке щастя жити з нею лиш через стінку.

Щоразу після тих наших відвідин тітка Олена дуже божилася, що вже не буде порушувати нашого спокою – ні вдень, ні вночі. Та й взагалі – вона буде відповідати тільки на дзвінки своїх дітей. А вони – щоб ми знали – їй дзвонять не так і часто, як ми собі думаємо. Тож ми ніби вже будемо мати з спокій – від сьогодні і довіку.

Але ті обіцянки тримають тітку Олена не так і довго – тільки два або три дні. Згодом вона вже знову береться за своє. Після відпочинку крик здіймає куди більший, ніж це було раніше. Коментує всі події у телефонну трубку – на весь двір. І що тут зробиш? У поліцію ж і не подзвониш –  бо наче б ніякого злочину вона нікому тут і не робить.

Одного разу мені спало на думку одна цікава ідея. Одні вікна тітки Олени виходять на вулицю, а от вікно її спальні – у двір. Так само, як і наші. І от сусідка – вже вкотре – о 2 ночі комусь дзвонить, чи їй хтось дзвонить. Яка різниця! Ми з чоловіком втомлені, завтра ж знову вставати обом у першу зміну. А тут такий знявся лемент, після якого заснути не так і легко. Вважай – знову ніч пропала. А після такої ночі ти потім спробуй втримайся весь день на ногах.

І от уночі я раптом пішла у ванну – взяла звідти швабру і так дуже вже тихесенько відчинила наше вікно. Сусідка не могла почути звук відчиненого вікна, бо кричала вона так, що нам обом аж вуха закладало. Надворі була темінь. На вуличному освітленні влада економила. Та й небо тієї ночі було геть усе затягнуте хмарами. Тож двір у нас потопав у суцільній темряві.

А тим часом я простягнула швабру у напрямі до вікна – і тихенько постукала нею у вікно сусідки. Звуки у сусідній квартирі раптом стихли. Та що там казати – там запала якась аж моторошна тиша. На той час я вже встигла витягнути швабру до нашої кімнати. Іще й легенько зачинити вікно.

Можна собі тільки уявити, що в цей час подумала ця бідолашна жінка. Адже ми живемо дуже високо – аж на сьомому поверсі. А тут хтось тобі бере і стукає – з того боку вікна . Дерева в нашому дворі вже давно вирізали. Тому вона чудово розуміла, що це не якісь там гілки.

Не знаю, чи тітка Олена лягла спати, чи все ж таки провела після цього безсонну ніч, але ми з чоловіком того разу хоч раз добряче виспалася – аж до самого ранку.

Про всяк випадок я навіть повторила цю процедуру – ще кілька разів. Наша сусідка з того часу вже дуже змінилася. Навіть ходить якось тихо, бокує від усіх. Чесно кажучи, я вже й переживаю, а чи не захворіє вона часом від цих усіх переживань. Дуже боюся зізнатися їй у цьому своєму ніби й маленькому злочині. Адже тоді вона згодом почне ще більше лементувати. Бо ж у неї з’явиться дуже пристойна – нова тема для тих її нових телефонних розмов.

Тетяна ДІК, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно zakarpatpost.net

Comments are closed.