У моєї доброї знайомої зі Свалявського району один єдиний син. Усе своє життя Марія, назвемо її так, разом із чоловіком заробляли гроші. Жили з мамою у старій хаті, а все зароблене вкладали в нову. Відмовляли собі в усьому – у відпочинкові, у подорожах, навіть у їжі – лиш би файну хату збудувати. Але у наші кризові часи хати за рік-два не будуються. Пішло на будівництво цілих двадцять років, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Читай газету «ЯСНО»! Живи на ЯСНОму боці! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 76076
Треба сказати, що син теж долучався до будівництва. Але… Таке життя його не влаштовувало. Бо життя, як відомо, одне. А чекати ще двадцять років синові не хотілося. Тож він вирішив заробити грошей швидше – взявся перевезти через кордон у Росію наркотики. Там його і впіймали. Бо недосвідчений. Бо… Хто знає, можливо його підставили, а за його спиною у десятки разів більше перевезли. Але, як би там не було, а хлопця посадили.
Батьки, бо син у них одинак, усі свої сили кинули на те, щоб витягнути рідну кровинку з неволі. Пішло на те кілька років і купа грошей. Хата за цей час не будувалася.
Врешті син приїхав додому. Москалів ненавидить – став патріотом. І це, певно, єдиний плюс у цій історії. Бо більше плюсів нема.
Марія мріяла, що колись вони з чоловіком та син із дружиною житимуть у новій хаті і радітимуть життю. Але коли? Їй виповнилося нещодавно п’ятдесят років, а чоловік на кілька років старший. Здоров’я вже не те, курорт би незавадив. Та син надумав женитися. Батька відправили в Прагу на заробітки, син теж подався у найми мати сама почала думати про роботу за кордоном. Адже весілля потребує грошей, та й хату добудувати треба. Вона ж на дві родини – три поверхи витягли. А зайти в хату – треба більше грошей, ніж для того, щоб коробку поставити. От і працюють усі.
Якось облаштували кухню, ванну, кілька кімнат на другому поверсі, а третій довелося лишити на потім. Бо бабуся захворіла, бо тато надірвався, бо у мами нерви здали…
Весілля зіграли на славу. Столи ломилися від наїдків, молодят возив «Крайслер», бо якийсь «Мерседес» – це вже не круто. Невістка попалася з характером, тож батьки вирішили: хай молодята живуть собі окремо у новій хаті, а вони ще потерплять у старій. Бо все одно їх більше часу немає вдома – заробляють у чужих світах. А як третій поверх дороблять, то тоді може…
Народилася дитина. А дитині треба одяг, іграшки, памперси, штучне харчування, бо мамині цицьки мусять бути красивими і пружними. Тож потрібні гроші, гроші, гроші…
Раніше Марія приїжджала додому три рази на рік. Тепер раз. Чоловік так само… Яке то життя? Яка родина? Але чоловікові жінку вже не треба – надірвався на будівництві. Міжхребцеві грижі з’явилися. Виразка шлунку. Каміння в нирках. Простата… У дружини суглоби хворі… Синові тридцять п’ять скоро… Пора вже батькам і про пенсію думати. А яка пенсія? Вони ж бо вічно за кордоном. Хіба мінімальну їм нарахують.
От Марія тепер і починає думати: а жити коли? Тулитися зі старенькою мамою у такій же старенькій хаті? Возити чоловіка на лікування в кардіодиспансер? Бо ж на відпочинок часу ніколи не вистачало…
Сидимо за кавою і розмовляємо. Марія каже, що у світі люди живуть не так. І зарплату мають гідну. І відпочивають щороку. І подорожують по світу. А діти на освіту кредит беруть. Хату в кредит купують, авто – так само. Виплачують помаленьку і теж насолоджуються життям. Стають самостійними ще у юності, бо ніхто їх бавити до пенсії не збирається. Бо у батьків так само одне-єдине життя.
Оце був я у Німеччині нещодавно. Вісімнадцять років синові – знімай собі квартиру. Будь самостійним! Бо не все має тобі мати на блюдечку піднести! Звичайно, якщо дитина старається, а у батьків є можливості – вони допоможуть. Але нічого не роблять замість дитини. Бо дитина тільки до повноліття. А там – подбай про себе самостійно. Спробуй адаптуватися до життя, спробуй вижити і оцінити, що з неба ніяка манна не падає. Ніколи.
А у нас… Що то за батьки, що не можуть дитину до пенсії прокормити? І смішно, і страшно. Хоча… І у нас діти адаптовуються до життя самостійно. Як у цьому анекдоті. Дружина скаржиться чоловікові:
– Я вже не можу впоратися з нашим сином.
– І що він сьогодні викинув?
– Коли ми йшли додому з школи, він запитав у мене, що продає ця розфарбована дівчина у короткій спідниці на розі нашої вулиці?
– Але це просто живий інтерес, безневинна цікавість!
– Так, але за годину він розбив свою скарбничку і пішов з дому!..
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
