Спросоння сусід мало не знепритомнів: « Ще що? Повінь? У мене ж цигарок нема!»

[Total: 0    Average: 0/5]

З часу катастрофічної повені минув 21 рік

4-8 листопада 1998 року стали чорною датою в історії Закарпаття.

  • Читай газету «ЯСНО»! Живи на ЯСНОму боці! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 76076

Катастрофічна повінь із руйнівними наслідками наробила багато лиха у нашому краї. Лише офіційно тоді загинуло  17 людей, було зруйновано 2695, пошкоджено 2877 та підтоплено майже 41 тисячу будинків.

Обкладинка свіжого номера газети «Неділя Закарпатські новини»

Вода знесла 12 та пошкодила 48 мостів, змила десятки кілометри доріг, понищила майна закарпатців на фантастичні суми.

Вода не спадала протягом кількох днів. Найбільше від стихії постраждали Мукачево, Хуст, Мукачівський, Хустський, Тячівський, Виноградівський, Іршавський, Берегівський райони.

Спросоння сусід мало не знепритомнів: « Ще що? Повінь? У мене ж цигарок нема!»

На той час прокинувся сусід, якого вночі ми не могли розбудити.

«Йовшку! – кричала сусідка. – Ти бачиш! У дворі вода! Звідки вона взялася?»

Та родина переїхала до нас недавно і про повені нічого не знала, а вони бували в наших краях і раніше, просто не такі масштабні.

«Йовшку! – озвався і сусід до батька. – Ще що? Повінь? У мене ж цигарок нема!!! Я курити хочу!  Як я піду їх купити! У мене ломка починається!»

Тато знав, як то, бо сам був на той час заядлим курцем. Він взяв кілька цигарок і картоплину, поклав у целофановий пакет, вийшов на балкон і вкинув це все на сусідський балкон. На свій же подив, влучив!

Сусід щасливо затягнувся і порадив не переживати, мовляв, зараз вода спаде… буквально через кілька годин.

Але вода прибувала все більше і більше. Усього три сходи залишилися, аби вона не почала литися до нас у будинок. У багатьох сусідів на той час вона текла вже через вікна.

Мама хотіла телефонувати за рятувальниками, аби нас забрали, але телефон уже також не працював. І тут ми почули, що їде машина. Мама почала кричати:

«Сюди! Сюди! Рятуйте!»

Батько знову запевнив, що нікуди не поїде. Мені з одного боку хотілося залишитись, а з іншого – я мріяла пофотографувати, що коїться в інших куточках міста. Так що я не знала що робити.

У мене була вівчарка Джета і я сказала, що без неї нікуди не піду.

Під’їхала велика військова машина. Молоді хлопці нас покликали. Я сказала, що спочатку хай рятують собаку, а ми й самі можемо піти… хоч вода нам була вже майже попід руки.

Хлопці дуже боялися від вівчарки, але я переконувала, що вона дуже добра, добріша за мене, за життя і муху не образила, не те, що людину… і це було дійсно правдою. Тож один із них, метрів під 2 зросту взяв мою собаку на руки і поніс… потім повернувся за мною. Маму ж взяв на плечі невисокий чоловік років 60 і опустив у воду. Вона виявилася для нього заважкою. Намочилися тільки сідниці, але вона так раділа «визволенню» з водяної пастки, що їй все було байдуже.

На кілька днів ми оселилися у її брата… але в квартирі практично лише ночували, бо я бігала з одного кінця міста в інший фотографувати. Так минула ще одна доба.

Зверніть увагу! Із грудня газета «Неділя Закарпатські новини» змінює назву на «Ясно»!

Повний текст читайте тільки у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».

У продажу із 8 листопада.

zakarpatpost.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *