Алік щодня чекав Артема біля гральних автоматів Навіть тоді, коли його друг помер

Артем любив випити… Так товаришував із чаркою, що пропив майже все. Його кинула дружина, не дозволяла спілкуватися із сином, його звільнили з роботи, відвернулися майже всі друзі.

• Серденько, читай газету «ЯСНО»!

Загалом Артем був доброю людиною, ніколи нікому не робив зла, із безпритульними тваринами міг поділитись останнім шматком хліба. Якби не його пристрасть до оковитої, був би чудовим чоловіком.

Після розлучення він поїхав із Києва до батьків у село під Ужгородом, жив із ними. Та синові застілля рвали серце матері, зрештою вона не витримала і через серцевий напад невдовзі померла. Вслід за нею, буквально через сім місяців, пішов із життя і батько.

Артем залишився один, як стеблинка в полі. Не було ні засобів для існування, ні жодної рідної душі поруч. Заробляв чим міг – здавав металобрухт, допомагав сусідам по господарству, навіть часом просив милостиню в туристів, які випадково опинялися в їхньому селі.

Якось, повертаючись додому напідпитку, він побачив біля смітника маленьке цуценятко. Воно жалісно скавчало. Артем покликав його – і малюк, виляючи хвостиком, одразу ж прибіг до нього і почав лащитись.

«Хто ж тебе викинув, малий?» – спитав Артем, ніжно пригортаючи до себе коричневий клубочок.

Цуценятко полизало йому щоку.

«Колись мама казала, що я алкоголік і мене треба було назвати Аліком. Будеш Аліком тепер у мене ти!» – сказав чоловік собачці. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 76076 zakarpatpost.net