Як ужгородка в радянський час до Іспанії літала

Одного разу Хосе прислав мені запрошення в Іспанію, а саме у Кадіс. Тоді вже Горбачов був при владі, але за кордон тільки-тільки починали їздити. Я прийшла в наш тодішній ОВІР, паспортний відділ, поставила на стіл запрошення, а працівниця на мене подивилася і не повірила очам… кудись відійшла… видно, до керівника… потім повернулася і довго розпитувала про все.

• Золотце, читай газету «ЯСНО»!

Далі я пішла міняти гроші. Дала десь 400 рублів і отримала 700 доларів. Після цього поїхала в Москву отримати візу і купити квиток уже в Іспанію. Напевно, зробити це допоміг мені ангел. У іспанському консульстві людей було мало. Мене спитали, звідки я. Якийсь працівник поцікавився, чи я справді думаю, що просто так зараз отримаю візу і посміхнувся. Відповіла, що так. Він, певно, подумав, що я дуже наївна людина. Відтак я пішла на прийом. Там сидів також чоловік. Я розповіла, що друг запрошує мене в Іспанію. Він сказав, що так швидко візи вони не дають, потрібно зачекати. Я ж цілком серйозно відповіла, що на мене там уже чекає людина і мені потрібна віза вже, бо мій товариш купив мені квиток у Кадіс. Коли він почув про Кадіс, одразу встав і кудись відійшов, а потім повернувся з моїм закордонним паспортом і з печаткою візи… ще й побажав щасливої дороги. Я вийшла з кабінету. У приймальні хтось єхидно усміхався і коли я сказала, що отримала візу, у нього був шок. Насправді, сама не могла повірити, що мені вдалося це зробити, при чому – за кілька хвилин! Адже дійсно на візу потрібно було чекати місяцями! Повний текст читай у газеті «ЯСНО». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 76076 zakarpatpost.net