Під Ужгородом живуть собако-кози і вони вивели нас до унікального місця

Інформатори газети «Закарпатські оголошення» вирушили шукати заставу зі Словаччиною неподалік від Ужгорода у лісі. За скелями відкривається довжелезна дорога. Куди вона веде? Поки що ми цього не знали. Запитали родину, яка тут гуляла, очевидно – місцеві. Це – чоловік, жінка і дитина. Хоч  будинків ніде не видно, та молодиця запевняє, що попереду – дача Хрущова, а десь за 3 кілометри від неї – застава, яку нам і хотілося побачити.

  • Рекламуйся у газеті «Закарпатські оголошення»! Тел. 050 222 50 50

Дорога довга. Нарешті чуємо попереду лай собаки. Серце завмирає від щастя! Невже вже близько? Нас дійсно зустрічає милий безпородний песик. Він біжить до нас лащитись, аж скавчить. Потім лягає на спину і підставляє живіт, аби його почесати. Виляє хвостом і радіє… Видає звуки, ніби скаржиться на когось! Невже на господаря, що прогнав його у ліс або викинув? Але собака не худий, не схожий на бездомного. Ми не розуміємо у чому справа… що ж тут не так? Та вже за мить усе стає зрозуміло. Ми йдемо вперед, а наш новий знайомий, підстрибуючи від радості, береться нас супроводжувати…. і тут… ми бачимо будинок… без огорожі і біля нього дві чорні кози – велику та малу. Велика безрога, досить повна, маленька, ще зовсім молода, рогата. Кози прямують також до нас.  Вони відганяють нашого кудлатого друга і самі починають тертися мордочками нам об ноги. Також лащаться. Так ось на кого скаржився песик! Кози позбавляють його законної порції ласки! І вони починають іти за нами. Невже дійсно уявили себе собаками і конкурують зі справжнім собакою за місце у серці людини. А на ланцюгу помічаємо ще одного песика. Він також виляє хвостом, ніби просить, щоб його теж погладили. На дивні звуки виходить господар. Вітається. Питаємо, як пройти на заставу. Каже, що прямо, але спочатку треба пройти повз будинок Шуфрича. Повний текст читай у газеті «Закарпатські оголошення» згодом. Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 23375. zakarpatpost.net