Украла в свекрухи перстень… Життя перевернулося буквально вже за кілька днів
Це було потрясінням. Я не могла в це повірити. Думала, що це він просто хоче мене осмикнути, витягнути з депресії таким от шоковим методом. Але це виявилося найчистісінькою правдою, пише газета «ЯСНО».
Віктор зібрав речі. І було видно, що готувався до цього вже давно. Бо одразу безпомилково знайшов те, що йому було потрібно. Поки він збирав валізу, я все ще сподівалася, що це просто гра. Що зараз він розсміється, обійме мене і ми підемо пити чай на кухню. І дружно посміємося із цієї його витівки. А я наприкінці попрошу, щоб він більше ніколи такого не робив. Бо мені було справді боляче. Він навіть не може уявити, наскільки мені було боляче припустити, що я можу його колись так несподівано втратити.
- Серденько, читай газету «ЯСНО»!
Проте Віктор став навпроти мене з валізою, сказав: «Вибач!» і зачинив за собою двері. Я повернулася в квартиру плакати і з намаганням бодай щось зрозуміти. Думки плуталися все більше. Ноги підкошувалися. І я завмерла на кріслі, дивлячись в якусь одну точку на стіні.
Але на цьому мої прикрості не скінчилися. Я захворіла. І це сталося так раптово і несподівано, що я не знала, як дати собі раду. Я не могла виплутатися із хвороби. А треба ж було якось жити. Витягувати дітей. Заробляти гроші. Адже батьків у мене не було. Вже й про роботу не могло бути мови. Я більше часу сиділа на лікарняному. Я хіба що якось виконувала роботу, яку могла взяти додому. Щоправда, дітям Віктор допомагав. А про свою хворобу я не хотіла йому розповідати. Його негативна реакція могла б мене остаточно добити. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». Купи газету зараз! ЗакарпатПост
