На карпатській полонині росте ягода, від якої руки стають кривавими… а все – через любов

Там, наче сивогривий коняка, пасеться старезний дідуган-вітрюган, там народжуються легенди і світ під ногами здається крихітним, мов коробка сірників. З висоти 1482 м над рівнем моря відкриваються приголомшливі краєвиди, а поруч височіє таємничий закинутий ще радянський об’єкт, влітку, якщо випаде таке щастя, можна побачити справжнього карпатського гадика та скуштувати неймовірно смачних цілющих ягід, які на Закарпатті називають яфинами. Нині газета «ЯСНО» помандрує разом з читачами на одну з карпатських перлин – полонину Руна

Яфиновози, цілющі води, захмарні краєвиди

Мандрівку починаємо з Ужгорода – серця Закарпаття. Одразу за містом починаються села, що мало відрізняються від міста, дорога розмотується клубком і величезденні будинки проносяться за вікном, мов кадри кінофільму. Табличка «Перечинський район»… Далі – густі нетрі лісу, малолюдні села…  Аж ось і видніється найбільша полонина українських Карпат. Попереду – ще довгий маршрут Великоберезнянщиною.

Дорога тягнеться між височезденними кам’яними скелищами, які  нагадують грізнющих німих велетнів і набундючишись озирають балакучі гірські струмочки, які сльозяться під ними. Вода в них холоднюча, але неймовірно смачна, свіжа і цілюща. Природа справді мудра, вона дає людям живильну вологу всюди, навіть у здавалося б недоступних місцях.

Біля підніжжя Руни починається зовсім інакша дорога. Військова. Її викладено із бетонних плит. Прокладали її ще за радянської влади. Не можна сказати, що вона ідеальна, але виїхати аж на вершину нею таки можна.

Та й транспорту там дійсно багато. Та ще й якого! Вантажні автомобілі, що слугують маршрутками, місцеві називають яфиновозами. Вони відвозять збирачів яфин та туристів на вершину, а потім забирають.  Люди сидять у багажному відсіку і споглядають неписані красоти. Це – справді екстрим, тим більше враховуючи маршрут. Продовження – завтра на ЗакарпатПост. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост