Як змінився Ужгород за 29 років Незалежності

За 29 останніх років Ужгород змінився, і однозначної думки, чи на краще, нема ні серед корінних жителів обласного центру Закарпаття, ні серед гостей, пише Депо.

Чи змінився Ужгород за останні 29 років? Безперечно. Чи змінився він на краще? Питання, яке далеко не має беззаперечної відповіді. Depo.Закарпаттяпідібрало світлини кількох об’єктів, які кардинально змінили обличчя обласного центру Закарпаття. А в який бік – кожен вирішує сам.

Площа Народна

Площа перед Закарпатською ОДА нині мало нагадує ту, якою вона була за радянських часів, а тим паче тоді, коли вона закладалася. У 1920-роках чехословацькі архітектори розробляли проект так званого “урядового” Малого Ґалаґова. Тоді вже у планах було, що центром кварталу стане велика площа, на якій розташується земський уряд – головна адміністративна структури Підкарпатської Русі. Сьогодні це будівля Закарпатської ОДА. Площу заклали у 1930-х, навколо, як і передбачалось, розташовані головні адмінбудівлі краю. Сам район Малий Ґалаґов має шанси бути внесеним до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, тому будь-які сучасні реконструкції сприймаються істориками, урбаністами та краєзнавцям дуже болісно.

У радянські часи площа дещо видозмінювалася (і називалася площею Леніна), основною її рисою були красиві зелені насадження, за якими пильно доглядали. Встановили тут і пам’ятник Леніну, який зі здобуттям Україною незалежності одразу демонтували.

Найбільш скандальну реконструкцію площа Народна пережила зовсім нещодавно. Кілька років тому прямокутний цільний партер-газон перед площею “порізали” стежками, виклали бруківку, встановили лавиці, згодом з’явився фонтан. Багато фахівців били на сполох – стильний зелений прямокутник максимально відповідав композиції площі, чітким лініям архітектурної забудови 1930-х років.

Комбінація газону з акуратно підстриженими кущами, що висаджені в одну лінію, характерна для партерів класицизму. Та попри численні протести місцевих жителів, петиції та діалоги з тодішньою владою, реконструкцію таки провели. Нині площа виглядає зовсім інакше.

Універмаг “Україна”

Об’єкт, якого вже не існує. Відкритий восени 1969 року торговельний комплекс на довгі роки став для ужгородців “точкою”, де можна було купити все необхідне – від одягу і канцелярії до техніки та елементів оздоблення осель. “Україна” після відкриття стала другим в республіці універмагом, котрий працював за новою прогресивною формою обслуговування – з відкритою викладкою товарів. Покупцеві не треба було витрачати час на зайві розпитування, доступ до товарів був відкритий.

Спочатку у торговельному центрі було просторо та максимально зручно. Наприкінці свого існування “Україна” була максимально забита прилавками. Довкола споруди часто велася стихійна торгівля. Попри сумнівну зручність в останні роки, в Ужгороді не знайшлося б людини, яка не купила бодай якусь дрібничку в “Україні”.

У лютому 2016 року масштабна пожежа “Україну” знищила. Загоряння виникло вранці, коли працівники прийшли на роботу і ввімкнули світло. Тоді, за їхніми словами, й почало диміти. Над ліквідацією вогню на місці події працювали 12 одиниць техніки та 80 людей особового складу трьох районів області.

Підприємці, чиє майно згоріло вщент, відкрито заявляли: у самозаймання не вірять, причиною пожежі називали навмисний підпал. На місці погорілого універмагу обіцяли новий торговий центр.

Ділянку, за словами мера Ужгорода, наче викупила якась потужна фірма. В останній день липня 2020 року в Ужгороді на очах у перехожих обвалилася стіна колишнього універмагу. Нині на території розгорнуто будівельний майданчик, ведуться роботи.

Кінотеатр “Ужгород”

Одне з приміщень-пусток у самому центрі Ужгорода. Колись культовий кінотеатр. За різними джерелами, його почали будувати чи то в 1927, чи то в 1932 році. Будівлю кінотеатру зведено за проектом кошицького архітектора Людовіта Оелшлеґера. Відповідно до проекту, міський кінотеатр разом з будівлею міської бібліотеки складав єдиний комплекс. Наскрізний прохід через будівлю з’єднувався з Пасажем Баті. Загальний кошторис будівництва складав 5,3 млн чеських крон.

Будівля кінотеатру “Ужгород” побудована в стилі експресіонізму. У ній втілені всі головні принципи сучасної архітектури, що зароджувалась у міжвоєнний період — колони-опори, вільне планування, плаский дах, стрічкові вікна та вільний фасад. У радянський період кінотеатр зазнав значних змін. Найбільша втрата — майже повне зникнення з віконних простінків вишуканих кахлів. Елегантний та візуально легкий металевий дашок вхідного порталу було замінено невдалою бетонною копією.

Вже кільканадцять років кінотеатр не працює. Кінотеатр “Ужгород” дивним чином пішов під приватизацію у 2012 року. Тоді оборудку з приватизацією активно пов’язували з мером Ужгорода Віктором Погорєловим. Серед ймовірних власників фігурували і син мера і загадкова фірма з Івано-Франківська.

У березні 2017 року в кінотеатрі почалися незрозумілі роботи з реконструкції. Підрядники робіт переконували, що вони лише намагаються дещо врятувати приміщення від підтоплень, бо вода в дощ заливає. У той час управлінню культури ОДА відповіло Depo.Закарпаття, що кінокомплекс “Ужгород” є складовою частиною архітектурно-містобудівного ансамблю – пам’ятки архітектури та місцебудування місцевого значення. Також було сказано, що приватизацію будівлі було проведено без відома і участі представників управління культури, охоронні зобов’язання на об’єкт не розроблялися і не погоджувалися.

Сьогодні будівля кінотеатру забита-закрита дошками та фанерами, шибки вибиті, стіни обдерті.

Площа Петефі

Перша письмова згадка про площу Шандора Петефі походить із 1631 року, в часи коли Ужгород носив назву Унґвар (Ungvár) і входив до складу Угорського королівства. В ті часи площа мала назву Нове місто. Потім площа неодноразово змінювала назви.

У радянські часи цю частину міста називали площею Сталіна (у сквері якийсь час навіть стояло погруддя Сталіна), а потім – Возз’єднання. Нині ж площа названа іменем Шандора Петефі – угорського поета і революціонера.

Історичні будівлі, розташовані на площі, які в останні роки переживали реконструкції, нині виглядають охайно і доглянуто. А от реконструкція самої площі для ужгородців – одне з тих питань, яке викликає роздратування. Будівельні роботи тут ведуться уже кілька років. Відповідно, ремонтники за цей час і дорогу неодноразово перекривали, і змінювали рух транспорту, і котловани рили.

Час від часу площа стає об’єктом корупційним скандалів – декому кортить заробити на реконструкції. Обіцянки “завершити ремонт і урочисто відкрити площу до Дня міста” лунали не один рік. Як би там не було, але хоч і дуже повільно, та площа видозмінюється.

Ресторан “Корона”

Нині будівля колись відомого закладу – чи не основний біль ужгородців, які переймаються виглядом та історією міста, та часте питання спантеличених туристів: “Що це за величезна примара у центрі міста?”

Історія будівлі “Корона” починалася ще в 1910 році з появи готелю “До угорської корони”. На центральній частині будівлі над скульптурною композицією “Вакханалія”, була встановлена металева велика копія корони святого Іштвана, яка за часи чеської влади була знята, а назва комплексу змінена на “Коруна”. Завдяки новому проекту центру корону святого було повернуто на її історичне місце – в архітектурний ансамбль.

Будівля була двоповерхова, на другому поверсі розміщувався готель, на першому працювала корчма, магазини та кав’ярня. Інтер’єр вишуканої великої зали на першому поверсі прикрашали величезні красиві люстри, стіни – ліпнина, паркет був ідеально начищений спеціальною мастикою. “Верховиною” будівля стала називатися у радянські часи. З 1984 потроху почався занепад готелю-ресторану. Поступово будівлю було передані під торговельні зали.

Нині будівля асоціюється з іменем скандального ужгородського бізнесмена Івана Волошина та його колишнього бізнес-партнера і ще одного інвестора Роберта Бровді

Прокуратура зверталася з позовом про визнання недійсним конкурсу по приватизації. Господарський суд відхилив позов. Прокуратура звернулась до апеляції, а потім до касації – позов був залишений без розгляду. У відомстві неодноразово підкреслювали, що органи прокуратури вичерпали свої можливості щодо цієї справи. Приватизацію “Корони” називають чи не найбільшою майновою аферою в Ужгороді.

Скандал за скандалом, одні звинувачення за іншими, а результат незмінний – страхітлива споруда у центрі міста.

Площа Поштова

У 80-их роках площа Поштова стала такою, як до неї нині звикли. І можна сказати, що візуально вона практично не змінилася. Тим не менш, для ужгородців вона практично знакова. Три десятки років тому фонтан був іншим і попід стінами будівлі були встановлені великі дошки пошани. За кілька кілька років фонтан зламається і його просто засиплють землею, зробивши квіткову клумбу. Дошку пошани теж із часом зняли. 

Здавалося б, в такому місці важко щось змінити, Але ж ні. Фонтан не так давно відкопали. Він працює і радує ужгородців. А ще квіткові клумби оновлюють кілька разів на рік, тож поскаржитися на те, що площа “сіра” не можна. З’явилась ідея встановити на площі фотозону – велетенські літери “Я люблю Ужгород”. За кілька років існування фотозону неодноразово пошкоджували, тож після чергового акту вандалізму її забрали і більше не встановлюють.

Площу перемощували, щоправда, для багатьох ужгородців ремонт став лише зайвим доказом того, що урядники на Ужгородові заробляють.

Але площа може змінитися кардинально. Із року в рік у головах чиновників з’являється і визріває ідея використати простір під незайнятою частиною площі для великого підземного паркінгу. 

Набережна Незалежності 

Набережна Рошковича, Ленінградська набережна –  у минулому саме такі назви носила нинішня набережна Незалежності. У 80 роки у набережної з’являється сленгова назва – “телевізор”. Саме так стали називати її мешканці Ужгороду, які сиділи на лавицях та спостерігали за перехожими. Набережна Незалежності з липовою алеєю є впізнаваним, популярним у мандрівників та улюбленим для багатьох місцевих місцем – затишне і красиве місце у самому центрі Ужгорода. 

Липова алея — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Площа 1 га. Створена у 1928 році чеськими ботаніками. Має довжину 2,2 км. Нараховує близько 300 екземплярів лип, висаджених у два ряди. Поруч із західною частиною алеї розташований парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва “Партерний сквер”, а поруч зі східною частиною — пам’ятка природи “Ясен Масарика”.

Зміни почалися після візиту в Ужгород прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана навесні 2018 року. Тоді, серед іншого, глава уряду прогулявся набережною Незалежності, йому розповіли про архітектурний комплекс “Малий Ґалаґов”, до якого входить і набережна. Цей район – надбання, яке залишили архітектори чеського модернізму, унікальна пам’ятка не тільки Ужгорода й Закарпаття, а й всієї України. Зараз йде активна кампанія щодо подання заявки на внесення району “Малий Ґалаґов” до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Андріїв розповів прем’єру, що є наміри провести капремонт набережної, уже готовий і проект, однак бракує фінансів, щоб його реалізувати. Фінанси виділили, і почалося портистояння ужгородців і мерії. Побачивши проект, чимала частина ужгородців жахнулася: в майбутній оновленій місцині вони не впізнали “своєї” набережної. Місце, яке для городян є фактично сакральним, де виросло не одне покоління ужгородців (набережна завжди була точкою для місцевих тусівок), реконструкція, судячи зі світлин, мала змінити повністю.

Однак кінцевий результат, незважаючи на спротив частини жителів міста, порадував іншу частину ужгородців.

Аптека №1

Центральну районну аптеку №1 на Корзо в Ужгороді відкрили одразу після війни. Її площа була близько 700 м.кв. Крім торгового залу зі старими меблями, тв аптеці був відділ з виготовлення лікарських засобів, централізована бухгалтерія та навіть невеличкий гуртожиток, працювало близько 30 людей. Центральна районна аптека № 1 була особливою. Вона керувала всіма закладами району, єдина в обласному центрі працювала цілодобово, мала лабораторію з повним процесом виготовлення ліків, в тому числі наркотичних речовин. Через великі вітрини всі перехожі могли бачити, як працюють “патикароші” (так закарпатці називають фармацевтів).

Але за незалежної України приміщення змінило кілька господарів. Так, свого часу тут був банк, далі територію окупували ювелірні крамниці. Будівлю колишньої аптеки №1 спотворили зміною автентичних віконних прорізів. Проєкт реконструкції погоджено департаментом культури Закарпатської ОДА та головним архітектором Ужгорода.

Молочарня

Ужгородська “Молочарню” – столова легендарна. Тут можна було наїстися “від пуза” і за копійки. Смачні булочки, банош, підбивані лопатки, підбивана пасуля, гомбовці, сирники, галушки з сиром і шкварками, токан, каші, млинці з найрізноманітнішими начинками,  кулеша і ще багато-багато страв справді закарпатських страво. Кухарки готували їх так, як робили це вдома, для своєї родини. І, звісно ж, сирники, вареники, пельмені – смакота, за якою сумує величезна кількість людей – не тільки ужгородців. тощо. 

У 2000-них рівень якості значно впав разом із відвідуваністю. “Молочарня” перетворилася на звичайну дешеву “столовку” зі скудним асортиментом.  Потім довгі роки “Молочарня” просто була закрита.  Будівлю викупив якийсь приватник абсолютно без ужгородсько-ностальгічних почуттів і на місці легендарного закладу зведено стандартну “стєкляшку” імені секонд-хенду, оренди і несмаку.

Магазин Фунданича

Старий особнячок з вицвілими вивісками угорською мовою – одне з численних нагадувань про угорське минуле Ужгорода. Колись тут можна було придбати спиртне, зокрема, “ароматний лікер”. Інша вивіска говорила щось про денатурированном спирті. Потім примітний будиночок був красиво оформленим музичним магазином Zvuk.

У 2017 році історичний будинок “магазин Фунданича” знесли з карти Ужгорода остаточно. Екскаватор ламав стіни і зносив залишки будівлі. Хоча за документами це “Реконструкція з надбудовою житлового будинку по вул. Волошина №47”. При цьому будинок внесений до опорного плану як виявлений об’єкт культурної спадщини з відповідним охоронним статусом.

Ужгородці обурювалися і протестували. Суд задовольнив клопотання органу досудового слідства, ініційованого місцевою прокуратурою, та наклав арешт на історичну будівлю магазину Фунданича, заборонивши забудовнику будь-яким чином користуватися чи здійснювати роботи. Однак, останнє слово було таки за забудовником і зараз на місці легендарного магазину стоїть “щось” – поки не зрозуміло, що буде знаходитись у цій будівлі. Зате точно зрозуміло, що привабливості Ужгороду вона не додасть ні краплі.

  А ти завжди пам’ятай, що більше цікавих новин ти можеш прочитати тільки у газеті ЯСНО.Купи газету у кіоску, або передплати на своїй пошті. Індекс 76076. ЗакарпатПост