Якщо хтось почне сходження на Говерлу опівночі і до світанку буде на вершині, станеться…
Продовження. Початок тут.
Ну яка ж гора без власних легенд… А тут не просто гора, а сама Говерла! Отже, про неї народних переказів сила-силенна. Згадаємо лише деякі з них, пише газета «ЯСНО».
У першій розповідається про те, що жили собі в цих місцях хлопчисько Прут і дівка Говерла. Полюбилися вони, захотіли разом до кінця днів прожити. Але Говерла була донькою багатющого мольфара, який терпіти не міг бідосю Прута. Проте на норовливе дівчисько жодні татусеві заборони не діяли, тож закохані продовжували зустрічатися. Розлютився на дівку мольфар і перетворив її на гору. Чари могли розвіятися лише за однієї умови – якщо хтось почне на неї сходження рівно опівночі і до сходу сонця вийде на вершину.
Закоханий Прут не знаходив собі місця, серце у бідолаги краялось від любові. Вирішив він врятувати від чар свою Говерлу. Почав підійматись. Це було непросто. Мало того, що темно, хоч око виколи, ще й мстивий татусь чинив хлопчиськові на шляху усілякі капості – скидав на нього грубелезні каменюки, насилав диких звірюг, вирощував цілі плантації чагарників. Але Прут вперто дерся вперед. І ось коли до вершини залишилося зовсім трішечки, з-за гір вийшло сонечко і освітило все навколо. Розуміючи, що ніколи більше не побачить свою кохану, хлопець спустився до підніжжя гори і заридав. Заревів він так, що дерева похилилися, а сліз лилося стільки, що хлопчина перетворився на ріку. Відтепер Прут і Говерла завжди поруч.
Є й інша легенда – історична. Її головний герой, угорський барон Янош Нодь свого часу обійшов усю Європу вздовж і впоперек, та якось довідався, що зовсім поруч, у Карпатах, є височезденна горища, яку ніхто ще не підкорив. Більше того, вона й назви не мала ще. Бундючний барон вирішив стати її першим підкорювачем та наректи своїм ім’ям – Яношівка. А можливо Нодіївка, не суттєво. Зі своїми слугами він швидко дістався до підніжжя, де розбив табір.
Було літо і ніщо не передрікало проблем зі сходженням, тож Янош Нодь вирушив туди порожняком, у супроводі кількох своїх людей. Але коли вони вийшли на вершину, погода різко змінилась – повалив густелезний сніг. Люди запанікували, мерщій кинулися вниз. Але до табору дісталися далеко не всі. Багато мандрівників, зокрема й барон, замерзли на схилах. Ті, хто вижив, панічно повторювали єдине слово – «Ховирло! Ховирло!». У перекладі це означало «засніжена вершина». Повний текст читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост
