«Це трапилося недавно. Я хотів узяти висококласну повію, а потім передумав, пошкодував гроші і замовив дешевшу. Був вечір суботи. Неділя була вихідним і я розраховував на гарне проведення часу з дівчиною, пише газета ЯСНО.
Я трохи прибрав у квартирі, причепурився сам і з приємним передчуттям чекав приходу Сільвії. Дівчина прийшла вчасно. Я їй відчинив. На порозі стояла трохи повнява молодиця із довгим кучерявим каштановим волоссям у яскраво-зеленій короткій сукні і в чорних туфлях на високих підборах. Сказати, що вона була дуже гарною, не можу. Але щось у її очах мені здалося знайомим. А коли вона заговорила, я зовсім остовпів. Повія привіталася і спробувала сказати мені щось приємне, тож із усмішкою прощебетала, що я досить симпатичний, що в мене модна зачіска і їй дуже подобаються мої сірі шкарпетки. Більш дивного компліменту я не чув ні від кого за все життя. Шкарпетки не були якимись фірмовими, навпаки, дешеві, куплені у Хусті на ринку за 20 гривень. Добре, що вони хоч були чистими. Я придивлявся до молодиці і намагався зрозуміти, де ж я її бачив раніше. Говорила вона чеською досить важко, і я здогадувався, що вона іноземка. Тоді я заговорив до неї по-нашому:
«Слухай, дівочко, мені здається, що я тебе десь бачив. А ти з якого села будеш?» – спитав я її.
Повія почервоніла і скромно опустила очі.
«Як ви здогадалися, що я з Закарпаття»» – спитала вона.
«Бо моя перша професія – психолог!» – збрехав я їй.
«Я з Хустщини», – спробувала пояснити дівчина.
«А для чого ти сюди приїхала?», – знову цікавився я.
«Заробляти! У нас в селі роботи нема. Не буду ж я у шиї в батьків сидіти. У них іще дві дочки крім мене!»
І в ту мить я здогадався, де бачив цю незнайомку. Мене ніби ошпарило окропом.
«Марічко! – вирвалося з мене. – То точно ти! Твого батька звати Іван, він машини ремонтує!»
Молодиця стала вже не червоною, а бордовою • Повний текст читай тільки у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост
