Пустила чоловіка на заробітки і втратила – кинув із двома дітьми, знайшов іншу – старшу на 5 років

На жаль, закарпатці часто страждають від того, що через заробітчанство родини протягом тривалого часу перебувають у розлуці і нерідко розпадаються. Діти залишаються без батьківської уваги, чоловіки, жінки почуваються розбитими. Зраду пережити важко кожному. Своєю історією з газетою ЯСНО поділилася закарпатка Ірина. Вона каже, що якби знала, чим закінчиться для чоловіка поїздка у Чехію, ніколи б його не відпустила • Ціла стаття надрукована в газеті ЯСНО •

У мене було кохання всього життя – Володя. Ми вчилися в одному класі, зустрічалися практично з дитинства. Малим він завжди казав: «От виросту, одружуся з Іриною!» Нас усі називали ідеальною парою. Я чекала його з армії, а він мене – з університету. Живу я в селі, а вчилась в Ужгороді, у студентські роки, коли міг, їхав до мене. Як тільки отримала диплом, ми розписалися, пише  газета ЯСНО.

Подруги заздрили мені, бо бачили, як поважає мене Володимир. Батьки тішились – не могли натішитись. Хто б міг подумати, що казка триватиме не вічно.

Я працюю вчителькою у школі. Чоловік молодим їздив на заробітки. Він – будівельник, майстер на всі руки. Сам нам хату побудував, сам облаштував, сам провів світло, воду. Діти його дуже люблять. Нашому сину 12 років, а донечці – 5. Володя непогано розкрутився і відкрив у селі магазин, продавав газові котли. Мав гарний прибуток. Та два роки тому щось пішло не так і все полетіло шкереберть. Захворіла свекруха, потрібні були гроші на лікування, а в магазині нічого не купували, тоді чоловік його закрив. Вирішив, що поїде в Чехію на рік-два, заробить і відкриє новий бізнес. Мав кілька цікавих ідей. Мені це не сподобалась, але я його не спиняла, як-не-як діти ростуть, гроші потрібні, а я зі своєї вчительської зарплати поняття не мала, як їх на ноги ставити.

Спочатку з заробітків чоловік телефонував щодня, а потім все рідше і рідше. Відчувало серце щось недобре, боялася, чи не захворів, чи не трапилось чогось, почала телефонувати йому сама, але не завжди відповідав, говорив переважно сухо і завжди казав, що зайнятий. Хотіла до нього поїхати. та документів не маю, тому не залишалося нічого, як чекати.

Приїхав Володя перед Великоднем. З виразу його обличчя я зразу зрозуміла, що щось не те. Та й він сам одразу сказав, що нам потрібно серйозно поговорити. Те, що я почула, мало мене не вбило • Ціла стаття надрукована в газеті ЯСНО  • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост