Як у Росії підставляють українських заробітчан

19-річного закарпатця посадили до в’язниці за розповсюдження наркотиків, про які він навіть не знав

Незважаючи на те, що йде шостий рік війни і масових атак українців із боку російських агресорів, частина наших земляків продовжує їздити в Росію на заробітки. Звісно, зрозуміти такі мотиви важко, адже гроші  можна заробити якщо вже не вдома, то в сусідній Чехії, Угорщині, Польщі і та інших країнах, мову яких не складає труднощів вивчити. Утім нині газета ЯСНО розповість  не про моральні якості закарпатців, а про те, як у Росії наші люди стають жертвами шахраїв та опиняються у в’язницях • Ціла стаття надрукована в газеті ЯСНО •

Знайшов оголошення в Інтернеті. Зарплату пропонували напрочуд високу

Закарпатець Роман уже три роки перебуває у місцях позбавлення волі. Його мати побивається з горя і не знає, як сина повернути додому, витягнути з тюрми. Шансів майже ніяких. Він отримав 10 років за розповсюдження наркотиків. Та хлопець не наркоман і зовсім не збирався вплутуватися у чорні справи, просто він став жертвою вправних ділків, які використали довірливого українця, пише  газета ЯСНО.

Купи свіжий номер газети ЯСНО зараз!

Хлопець до Росії їздив разом із батьком та братами з 16 років. Друзі кликали в Чехію, та він не хотів. Вмів виконувати різну роботу – і дерева валити, і займатися будівництвом, і ї ремонтами помешкань.

Працював важко, отримував небагато, але вірив, що вдома не заробить і стільки.

Востаннє вся його компанія поїхала в Чехію, а він залишився вдома, бо трохи прихворів. Далі вирішив не приєднуватися, а пошукати собі роботу в Росії.

В Інтернеті передивився оголошення і кілька варіантів йому сподобалось. На одну фірму потрібно було кур’єра. Це щось таке, як доставляти піци, але з зарплатою 2 тисячі доларів на місяць.

Хлопець навіть не вникав, чому за легку роботу обіцяли платити більше, ніж будівельнику. Він так зрадів пропозиції, що негайно зателефонував за вказаним номером… Відповіла молода дівчина і повідомила, що вакансія поки що вільна. Не було меж радості хлопця! Він уже малював в уяві плани, як таким чином і грошенят заробить, і не перевтомлюватиметься, як на будівництві… а ще й підробляти зможе. Натхненно він почав збиратися в дорогу.

Вдома знайти роботу Роман навіть не намагався. Хоча з його здібностями, він би міг легко прилаштуватися до будь-якої будівельної бригади. Та 19-річному хлопцеві хотілося в Росію… він шукав собі пригоди і знайшов.

Хлопець гадав, що знайшов найкращу у світі роботу

Закарпатець довго вдома не барився. Поїхав до Москви, щоб якомога скоріше приступити до роботи.

Працювати потрібно було і в Москві, і в інших містах. Його завданням було доставляти вантаж – але не піцу, а якісь пакуночки.

Роман думав, що це – подарунки для закоханих, чи щось подібне. Добиратися до адресата мав власним транспортом – на автобусах, поїздах. Йому давали гроші і на дорогу, і на готель, якщо треба було десь заночувати.

Загалом робота хлопцеві дуже подобалась. Що ж може бути цікавішим за подорожі?

Він тішився.ї, що стільки всього зможе побачити, що об’їздить стільки невідомих йому раніше куточків.

І справді на початку все складалося чудово.

Усі завдання він виконував чітко і вчасно. Платили йому не помісячно, а за кожен доставлений вантаж індивідуально. На його подив, зарплатню отримував вчасно, часом давали ще й преміальні. Як бонус іноді на день-два міг просто нічого не робити, займатися особистими справами, або десь відтягнутись у нічному клубі.

Романові здавалося, що це – найкраща робота з усіх можливих. Так пропрацював він кілька тижнів, а потім трапилося несподіване.

Хлопцю зв’язували руки, прив’язували до турніка і дубинками лупцювали по спині, руках, ногах

Якось у Саратові у готельний номер до Романа постукали. Він відчинив, а там… була облава ОМОНу. Його повалили на підлогу, перекидали всі речі, на шию хтось поклав ногу…. інший почав бити хлопця і питати, на кого він працює.

Насправді Роман цього навіть не знав, бо мав справу просто з іншими працівниками, а не з власником бізнесу.

Потім спецпризначенці знайшли пакунок, відрили його і Роман мало не знепритомнів – там був білий порошок, а не якісь подарунки.

Лише в ту мить Роман здогадався, що насправді в нього була за робота і чому йому платили у рази більше, ніж звичайному кур’єру.

Не розумів лише одного – чому його не попередили, що він доставляє…. але було пізно.

Те, що він не знав, що розвозить наркотики, хлопцеві, звісно, ніхто не повірив. Його били так, що думав, що Богу душу віддасть…. не просто били, а катували: зв’язували руки, прив’язували до турніка і дубинками лупцювали по спині, руках, ногах. Часом непритомнів, тоді його обливали водою, давали кілька хвилин відійти і продовжували знущання.

Роман думав, що це ніколи не закінчиться. Йому хотілось померти, терпіти було уже було несила.

Від нього хотіли почути імена, яких він не знав і ніколи не чув.

Його називали смердючим хохлом, недобитим бандерівцем, дурним фашистом… одним словом, на образи росіяни ніколи не скупляться і вміють добре принизити.

Роман уже добре зрозумів, що вляпався і просто все мовчки терпів, навіть не сподіваючись на спасіння. Та з часом у поліції зрозуміли, що хлопця просто використали і йому дійсно нічого не відомо. Утім Романа не відпустили, а засудили… до 10 років тюремного ув’язнення.

Родина вже три роки чекає звільнення

Марія, мати Романа, побивається з горя. Жінка каже, що це – її наймолодший син, що з ним хотіла провести старість.

Кілька разів вона була в нього у в’язниці. Знайшла йому адвоката в Росії, бо з України везти дуже дорого і сподівається, що рано чи пізно вони виграють суд і хлопця виправдають та відпустять.

На щастя, оплатити послуги юриста є кому – на те, аби витягнути на волю Романа – в Чехії працюють два брати та батько.

Марія каже, що якби знала, чим закінчаться ці заробітки, ніколи в житті не відпустила  б від себе сина, тим більше, що інші члени родини більше до Росії їхати не хотіли.

«Серце обливається кров’ю, коли думаю про сина! Не вкладається в голову, як таке могло статися! Я не знаю, як він, чи здоровий, чим його там годують, мені відомо лише, що добряче влип, – наголошує жінка. – Якби можна було повернути час назад, ні на крок би не відпустила його від себе! Але хто ж міг подумати, що за нібито нормальною роботою дехто провертає такі страшні махінації, що можуть так підставити абсолютно невинну людину!»

Адвокат обіцяє, що незабаром справу переглянуть, адже скоро виповниться рівно три роки, як Роман сидить. На цей час можна буде не лише подати апеляцію, але й очікувати, що вона буде результативною, бо злочин фактично дрібний – скоєний без відома Романа, але з іншого боку він справді був розповсюджувачем наркотиків, а це вже не жарти. Ускладнює питання й те, що він – українець. Марія каже, що якби за подібне зловили росіянина, його б давно відпустили. У будь-якому разі, закон явно не на боці Романа, бо ті, на кого він працював, від нього просто відхрестились, а правоохоронцям повірити в те, що ніхто не повідомив закарпатцеві про вміст вантажу, якось трохи складно. Тим не менше, родина щиро вірить, що таки доможеться звільнення Романа. І мати переконує, що коли він повернеться, змусить його шукати роботу вдома, нехай навіть із невисокою заробітною платою, але надійну, чесну і не протизаконну  • Ціла стаття надрукована в газеті ЯСНО  • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *