Закарпаття з висоти показало казкове закарпатське село, назва якого означала «вигоріле місце». ВІДЕО

Проєкт “Закарпаття з висоти” показало село Горінчево, що на Хустщині.

Горінчово — від «вигоріле місце»; припускається, що поселення виникло або на місці, відвойованому від лісу, шляхом випалювання кущів та чагарників, або ж там, де в дохристиянський період розпалювалися вогнища задля «очищення вогнем» нових членів місцевої общини.

Горінчово відоме як «село казкарів» — фольклорист Петро Лінтур (1909-1969) записав тут понад 300 оригіналь­них казок та легенд, збірки яких неодноразово виходили друком в Україні протягом 1960-1990-х років.

Перша згадка про село під назвою «Зелеумезеу», Zeleumezeu в історичних документах, відноситься до 1350 року. 1403 року вперше вживається назва «Гарінча» (Haryncha), 1460 — Герінче (Herincse), 1555 — Геренчі (Herenczy), яке й закріпилося в угорській офіційній версії до наших днів.

Околиці Горінчова були передані угорським королем Лайошем I у володіння родини Білкеї. Село входило до складу Мараморошської жупи (комітат) Угорщини. Жителі Горінчова брали участь у селянській війні 1514 року й у визвольній війні угорського народу 1703—1511 років.

1813 року, у Горінчові зведено Михайлівську греко-католицьку церкву. Церква була оздоблена багатим та вишуканим різьбленням.
1934 року зведено Свято-Вознесенську православну церкву, цінністю якої є іконостас “Ікона зняття Ісуса Христа із хреста”, якій понад 150 років.

За переписом Австро-Угорської імперії 1910 року в Горінчові було 4070 мешканців, переважно українців (також були жиди, німці, угорці). В тогочасних джерелах Горінчово згадується як «селище» (“nagyközseg” — статус, близький до містечкового) Хустського округу (повіту) Мараморошського комітату. Селище мало свою символіку – печатку з зображенням селянина з палицею та дерева.
Легенда про село

Люди старшого покоління розповідають, що неподалік Хуста жив барон, володар величезного масиву орної землі та лугів. Був він жорстоким визискувачем, деспотом, по-звірячому катував селян – кріпаків, які тікали від нестерпного гніту в ліси, будували собі колиби, займалися мисливством, розводили худобу, а на викорчуваних та випалених галявинах сіяли овес, жито. Назва села, як твердять сторожили походить від слова „горіти”. Виникло Горінчово на місці, вкритому колись могутніми дубами, кущами та чагарниками, які викорчовували, а потім спалювали. У давнину розповідають, в центрі поселень постійно палало вогнище, щоб дика звірина не підходила близько до людських осель та родючих нив…

Отже, дивіться сучасне казкове зимове село.

ЗакарпатПост