Померла відома на Закарпатті заслужена вчителька України
Про це написала у соцмережі інша заслужена вчителька Олеся Калинич.
“Засвітивши, свічку не ставлять під посудину, а на свічнику; то й світить вона всім, хто в хаті. Євангеліє від Св. Матея, V; 15 Це було ще в ті часи, коли вчителі не гналися за шкільною програмою, а могли з нами, учнями, годинами розмовляти про життя. Власне, учителі віртуозно вміли поєднувати в якусь немислиму симфонію і навчання, і моральні основи. Такою є Олена Іванівна Каневська – учителька української мови та літератури Хустської школи-інтернату (згодом – Хустської гімназії-інтернату), заслужений учитель України, авторка книжок на педагогічні теми. Олена Іванівна – моя вчителька риторики. Пригадую уроки. Це її наука – готуватися до виступу треба вміти навіть за 2 хвилини. Тему ж потрібно розкрити протягом 1 хвилини – змістовно й так, щоб тебе захотіла слухала авдиторія. А ще оратор мусить бути яскравим. Ти говориш майже експромтом (бо що підготуєш за 2 хвилини? – у 90-і роки в нас не було інтернету). А час піщинками невпинно осипається в годиннику. 
Так ми шліфували вміння не боятися, бути впевненими… Понад усе Олена Іванівна цінувала порядок, охайність. Краса повинна бути у всьому: у письмі, у мові, у зовнішності, у почуттях. Вона не вимагала – сама була прикладом. Вона вміла вчити і словом, і жестом, і поглядом. «Слово на Добро» – назва однієї з книжок- етичних бесід Олени Іванівни. Слово на Добро – це про її вчителювання. Це високе служіння людям, у яких залишала частинку себе. Бог нагородив її великим даром – Учити. Її слово справді було тією свічкою, яка світила всім. 22 січня Бог покликав Олену Іванівну до себе. Її земна свічка згасла. Згасла, щоб горіти вічним вогником любові й вдячності в серцях учнів. Прощайте, дорога Олено Іванівно. Нехай Господь приймає Вас у своєму Царстві. Вічна пам‘ять Вам, Учителю й Людино”, – йдеться у дописі.
Вічна пам’ять Олені Каневській!
