АНОНС. Старенька закарпатка замість собаки приручила вовка і одного разу від врятував її

Ця історія трапилась на Рахівщині у Закарпатті. Там залишилося вже небагато вовків, але все ж поодинокі бродять, нікому не завдаючи нічого поганого. І в той же час там багато мисливців, які раді застрелити будь-яку звірину в лісі, у тому числі й сіроманця…. яких ці безсердечники  не люблять чомусь найбільше, пише газета ЯСНО.

Баба Мар’я жила у самому лісі, навіть не в селі, а в присілку. Дід загинув на лісосіці ще молодим, а діти пороз’їжджалися… ніхто з них не хотів залишатись у таких дебрях: одна донька облаштувалась у Києві, а друга – взагалі у  Чехії. От доживала собі віку стара сама-самесенька. Корівку не мала вже давно, бо не було сил доглядати. Курей теж не заводила, а пес Бровко помер від старості. Сумно було бабі,  про собаку дуже мріяла, бо тварин дуже любила, та й заговорити  було ні з ким у тих далях, де рідко ступала людська нога, а сусідів не було взагалі. Та піти в село, щоб від когось попросити цуцика не наважувалась… колись собацюру їй хрещениця принесла, а тепер виросла, вийшла заміж  і забула до Мар’ї дорогу взагалі.

Але одного разу до старої навідалися гості. Починалася гроза і троє чолов’яг із рушницями попросилися перечекати негоду. У них був клуночок, з якого видавалися дивнющі звуки… щось схоже на скавчання.

«А що то у вас у торбинці, хлопці, – поцікавилася Мар’я. – Лиш не кажіть, що когось уже підстрелили в хащі!», – грізно додала згодом.

Насправді то було вовченя. Мисливці застрелили його матір. Чомусь у лігві малюк був один. чоловіки хотіли його продати, але бабі розповісти правду побоялись і вигадали історію, аби вона їх не сварила.

«Та… бабко, то псятко. Хтось викинув його. Ми пошкодували і підібрали. Загине ж у лісі. Тут навіть Макар телят не пасе, не те що люди ходять!», – швиденько нафантазував один із гостей.

«А щоб тих негідників скрутило і не випрямило! Щоб їх лихий  попутав, щоб нєвоя взяла, гутта побила і фрас трафив. Абим знала, хто то, роздерлабим, як гамана! – почала проклинати незрозуміло кого Мар’я. – Ану покажіть мені те песятко. Я давно про собакенцію мрію. Як мій Бровко шість років тому Богу душу віддав, лише  про пса й думаю!» • Цілу історію читай у свіжому номері газети ЯСНО Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост