Поки я лежала в лікарні в комі, мати відбила від мене чоловіка. Тепер ми одружилися зі свекром
Що робити, коли зраджують двоє найрідніших людей? А ще й коли вони кидають у найважчі моменти життя, коли людина знаходиться на межі життя і смерті? Як жити з цим болем? До редакції газети «ЯСНО» звернулася постійна читачка Каміла. Вона розповіла свою страшну історію життя і попросила поради від інших, бо не знає, як загоїти душевні рани.
Мені зараз 32 роки. Я вийшла заміж у 20. Івану тоді було 30. Він на 10 років старший за мене. Моя мати народила мене у 20 і завжди змагалася зі мною за чоловічу увагу. Батько її кинув через постійні зради, тож вона вважала, що вільна і може робити все, що хоче. Вона добре забезпечена, має гарну роботу. Плюс вона завжди брала гроші від своїх коханців, більшу частину з яких постійно витрачала на салони краси та свою зовнішність.
У шлюбі з чоловіком ми прожили 11 років. У нас є восьмирічний син, який проживає зі мною. У минулому році зі мною сталася трагедія. На День народження батько подарував мені машину. Я встигла на ній поїздити кілька днів і потрапила у страшну аварію. Провина не моя. П’яний водій влетів у мене на шаленій швидкості на трасі і мене ледь живу доставили до лікарні. Я була в комі. Вийшла з неї аж на п’ятий день. Загалом у лікарні провела приблизно чотири місяці. Поки я балансувала між життям і смертю моя добра матуся перебралася жити до Івана, нібито, щоб допомагати йому з дитиною. Він від допомоги, звісно ж, не відмовлявся. Та вона йому так надопомагалася, що затягнула його в ліжко і вони почали жити разом. у лікарню до мене за весь час чоловік прийшов тільки раз, а мати – жодного. Завжди приходили батько і свекор. Василь – неймовірно добра порядна людина, він для мене, наче другий батько. Саме він мені й розповів про те, що його синок закрутив любов із моєю матусею. Він овдовів, коли Івану було всього три роки і сам виховував сина, але, як зізнався потім, і гадки не мав, що з нього виросте такий курваль.
Василь забрав мене з лікарні до себе, сказав, що мені не потрібно нервувати і бачити тих двох голубків. Він поїхав за Віктором і привіз його до нас. Ми жили як батько з донькою. Він мене дуже підтримував. не знаю, що б зі мною було, якби не він. Із татом вони подружилися, стали найкращими друзями. Батько вигнав із моєї квартири обох і вони йому заявили, що хочуть розписатися і попросили мені передати, нехай подаю на розлучення.
Нас розлучили. Через кілька днів після цього вони оголосили, що одружилися, скориставшись послугою «Шлюб за добу». Щаслива мати виставила фото в Інтернеті. Першим помітив це батько і показав мені. Я дуже плакала, бо мені страшенно боляче. я добилася позбавлення батьківських прав Івана. Мені не потрібні ні його аліменти, ні його участь у вихованні нашої дитини. У нього є два діди, які турбуються про нього і повністю замінили йому батька.
Якось за спільною вечерею, коли я все ще була згорьована і розбита, Василь зізнався, що кохає мене, сказав, що саме про таку, як я жінку, він мріяв усе життя. Мені було приємно таке чути, однак я його люблю лише як друга. Тим не менше, він ставиться до мене дуже добре і я безмежно вдячна йому за все. Нещодавно він запропонував мені вийти за нього заміж і я погодилась. Ми так само взяли шлюб за дому і я, так само, як мати, виставила фотографії в Інтернеті. Із мого боку це була помста.
Та найгірше, що я нічого не відчуваю до Василя, крім теплоти, симпатії та вдячності. Ми разом уже декілька місяців, а іскорки у грудях я так і не відчула. Боюсь, що колись я закохаюся… але ніколи не зможу кинути цього чоловіка, бо він простягнув мені руку допомоги у найважчі хвилини життя. Я хочу його покохати так само, як колись кохала його сина, та не знаю, як. Порадьте, будь ласка, що мені робити.
