У батьків мого чоловіка дві квартири, а ми живемо вже 5 років на орендованій
Що робити, коли стосунки з батьками партнера не складаються, коли в родині виникають суперечки через житло, а ще й при тому молодій сім’ї заробити на нове не вдається. До газети ЯСНО звернулася за порадою за карпатка Лариса. Молода жінка пише що вона у відчаї і не знає, як планувати свої майбутнє далі.
Мені 30 років, чоловікові – 34. Ми живемо разом 5 років. У нас є трирічний син і родині ніби все добре. Андрій – чудовий сім’янин, турботливий батько, дуже любить дитину, мені по господарству допомагає у всьому. Не раз прийду додому з роботи. А смачна вечеря вже на столі на мене чекає. І одяг випрати може, і прибрати у квартирі, одна біда, немає порозуміння з його батьками.
Я – дівчина з села і мене мої свекор зі свекрухою аж ніяк не хотіли бачити дружиною свого єдиного сина. Родина у них забезпечена, мають свій бізнес, дві квартири в Ужгороді та будинок, у якому вони й живуть. Квартири видають квартирантам і мають за це гроші. Ми ж скитаємося в чужих людей. Орендуємо житло, бо своє купити ніяк не можемо, не заробляємо обоє стільки, аби придбати навіть щось недороге.
Ми з Андрієм познайомилися на весіллі моєї подруги. Це було коханням з першого погляду. Цілий рік він то їздив до мене, то я до нього. Потім запропонував жити разом і я переїхала. Тоді ми жили у одній із квартир його батьків, які пустували. Свекруха спочатку думала, що я якась тимчасова дівуля і нічого не казала, але коли зрозуміла, що між нами все серйозно, влаштувала скандал – почала викидати мої речі з балкону на вулицю. Галас такий зняла, що сусіди на вулицю повибігали.
Андрій за мене заступився і ми разом зібрали речі і пішли на кілька днів пожити у його друга. Потім зняли житло. Коли Андрій сказав батькам, що ми плануємо одружитись, вони одразу заявили, що якщо він це зробить, він їм більше не син і вони й копійкою йому не допоможуть. Так і сталося.
Весілля ми зробили невелике, всього на 12 осіб, та його батьки так і не прийшли, хоч ми дуже чекали. Із моїми рідними вони досі не знайомі.
Я думала, що коли народиться дитина, все згладиться, та де там. Сина вони бачили всього двічі і то тоді, коли Андрій із ним сам ходив до них у гості. Самі не навідалися ні разу.
Моя мама нам намагається у всьому допомогти, тримає по 5-6 свиней, 2-3 з них продає, щоб підтримати грошима… хоча родина в мене зовсім небагата. Також вона привозить із села всяку консервацію та свіжі продукти з городу. Батько, на жаль, два роки тому помер. Жити з моєю мамою ми не можемо, бо в селі немає роботи, та й біля неї ще живе сестра з чоловіком і трьома дітьми та неодружений брат.
Я нічого не хочу від свекрухи, але мені дуже дивно, чому її серце таке жорстоке, чому її не цікавить єдиний син та єдиний онук? Чому їй начхати, що ми мотаємося з усіх сил, аби відкласти якусь копійчину і забезпечити дитину. Просчто не можу зрозуміти логіку цієї жінки.
Чому вона так не полюбила мене? Я ж не шльондра якась! Андрій був у моєму житті першим і єдиним чоловіком.
Думаю, її не влаштовувало те, що я з села та ще й бідна… можливо, хтось для сина у неї був на прикметі…. Андрій про це говорити не хоче, бо боїться мене образити та й не хоче матір виставляти у всій її деспотичності…. Хоча характер у свекрухи насправді неймовірно складний.
Особисто я після того скандалу з речами жодного разу не наважилася піти до неї. Я боюсь негативної реакції і ще одного такого ж приниження. Вона також ніколи не цікавиться мною.
Звісно, дуже неприємно, що між нами такі натягнуті, практично ніякі стосунки. І в той же час дивно, чому так навідріз батьки можуть відмовитись хоч чимось допомогти власному синові тільки через те, що зі мною одружився. А може є ще якась причина? Як думаєте?
