Підвіз вагітну дівчину, казала, що втратила чоловіка. Наступного дня хотів її відшукати, та вона як крізь землю провалилась

До редакції газети ЯСНО написав закарпатець Петро. Чоловік розповів свою непросту історію життя і просить поради, що йому робити далі.

• Золотце, купи газету ЯСНО

Того дня всі дороги завалило снігом. Такий давно не пригадую. А мені потрібно було саме в Ужгород їхати. Ледве розгріб лопатою стежку, дороги зранку нечищені були. Ну, якось вибрався на трасу і поїхав. Їду. Слухаю музику. Раптом бачу, біля зупинки махає рукою якась молода дівчина. Гарна така, тільки вагітна. Я пошкодував, зупинився. Думаю, автобуси може не їздять в таку погоду, треба людині допомогти. Сіла вона, привіталася. Питаю, куди їде. А це було на Іршавщині. Каже, що в Ужгород, на обстеження. І за мить по її щоках потекли сльози. Питаю, що трапилось, вона лише рукою махнула. Відвернулась до вікна і витає очі… Цікавлюся, як її звати.

«Люба, – відповідає. – Мене на честь бабусі назвали, думали, що такою ж щасливою буду. Що мене любитимуть  так, як її дідусь любив».

«Цікавлюся: «А що… щось не так?»

Нарешті моя пасажирка розговорилась і почала розповідати про себе.

«У мене було велике шкільне кохання. Ми з Миколою сиділи за одною партою, завжди всюди ходили разом із першого класу до кінця школи. Він був дуже хорошою людиною. Подруги мені аж заздрили. Микола любив мене, оберігав, ніколи нікому не давав образити. Якось ми пізно повернулися додому і батько почав на мене кричати, так він зопалу мало з кулаками на нього не накинувся, щоб мене захистити. А батьки в мене дуже суворі… Добре нам було разом, ми жодного разу не посварилися. Після школи обоє пішли працювати – він поїхав у Чехію на заробітки, а я в магазині продукти продавала. Він заробляв грошей на весілля. Коли приїжджав, я не тямила себе від щастя. У минулому році ми одружилися. Весілля зробили невелике – тільки для рідних у друзів. Від кількості ж гостей сімейне щастя не залежить. Зате в нас залишилися ще гроші і ми поїхали відпочити. Потім я завагітніла. І чоловік із мене порох здував. Дуже чекав на народження сина. Навіть ім’я йому придумав. Казав, що якщо буде хлопчик, назвемо Тарасиком, мовляв, розумним буде, як Шевченко. Я погодилась. І УЗД-обстеження справді показало, що в мене син. Та два місяці тому чоловік потрапив із кумом у страшну аварію і його не стало. Я від стресу мало не втратила дитину і тепер щотижня їжджу до Ужгорода перевірятися. Дуже хочу народити здорового сина – продовження мого коханого… якого я, на жаль втратила».

Я щиро поспівчував дівчині. Мені так захотілося її обняти. Заспокоїти, підтримати. Сам не пам’ятаю, що їй там говорив…  але ми обмінялися номерами телефонів і я обіцяв, що коли повертатимусь додому. Заберу її і підкину до самої хати.

Грошей, звісно, з неї я не взяв. Хто ж буде вагітну вдову обдирати. Я швидко владнав справи і зателефонував Любі. Вона також уже готова була їхати додому. Ми ще трохи погуляли по Ужгороду і відправились у дорогу.

Чомусь вона дуже не хотіла, аби я підвозив її до самої хати. Коли я заїхав у її село, вона всіляко намагалася мене умовити зупинити машину. Я думав, живе скромно, будиночок маленький, соромиться… Та все ж, коли нарешті вона сказала, що ми приїхали, я побачив величеньку хатищу. До себе дівчина мене не запрошувала. Просто вибігла і залетіла в будинок. Я навіть розгубився.

Із одного боку мені було її дуже шкода, а з другого, щось не давало мені спокою. Коли вона розповідала про себе, я вже готовий був їй запропонувати одружитись… так стало не по собі… а коли вона ні з того, ні з сього зникла, я відчув, що щось тут не так.

Наступного дня я поїхав на Іршавщину. Вирішив поговорити з дівчиною. Не телефонував. Просто з’явився на порозі… та на мій подив, мені сказали, що ніяка Люба там не живе.

 Я розповів чоловікові років 60 усю історію, яку мені розповіла моя пасажирка. Та він тільки плечима знизав… Запевнив, що в селі ні від кого чоловік не помирав і молодиця. Очевидно, щось вигадала. Утім вона так щиро плакала, коли розповідала мені про своє, а може й не своє життя.

Минуло вже більше місяця, а ця історія не дає мені спокою. Я так хочу знайти ту дівчину і дізнатися всю правду. Порадьте, будь ласка, як це зробити. Адже може навіть ім’я вона мені назвала несправжнє.

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *