Закарпатка знайшла у будинку, що купила, лист із минулого в майбутнє

Лідія Митрак із Ужгорода поділилася з улюбленою газетою ЯСНО унікальною історією, яка трапилася з нею. Справа в тому, що жінка купила в Ужгороді будинок і на горищі у старій скрині між одягом знайшла шкільний зошит дівчинки, а у ньому твір про те, яким вона уявляє майбутнє у 2020 році. Прочитане настільки шокувало жінку, що вона вирішила поділитися з читачами передбаченнями, які зробила колись 15-річна дівчинка, пише газета ЯСНО.

• Золотце, купи свіжий номер газети ЯСНО •

Нещодавно ми з родиною купили хату в Ужгороді. Вирішили у дворі побудувати новий будинок, а поки що поселилися у старому. Дім нам продали з меблями, бо родина виїхала жити за кордон, але більшість із них ми викинули. Я швидко вивчила кожен закуток у будинку, але досить довго не наважувалась піднятись на горище. Коли ж нарешті вилізла, знайшла там багато дуже старовинних цікавих речей, а в закутку побачила величезну скриню. У ній були шкільні речі дівчинки Оленки: деякі її підручники, щоденники, зошити, альбоми з малюнками. Вона дуже гарно малювала і напевно стала художницею. Шкода, але я про це ніколи не дізнаюсь. Я уважно вивчала знахідки і мою увагу привернув зошит з української літератури за 9 клас. Писала Оленка рівним гарним почерком і я почала перечитувати усе, написане нею. Вона так захоплююче викладала думки, що я прямо зачитувалась. І раптом я натрапила на один із її творів. Називався він: «Як я уявляю життя у 2020 році». Одразу скажу, що написано було це у 1970 році, а це – рівно 50 років тому. Життя тоді було зовсім іншим, мені про нього розповідали мої батьки та дідусь із бабусею. Телефони були лише стаціонарними, до телевізорів не було пультів і вони були лише чорно-білими, про Інтернет не знали і не мріяли.  Але Оленка все це явно передбачила. Ось що вона написала:

«Я уявляю себе у 2020 році у родинному колі разом із онуками. Ми живемо у великому багатоквартирному будинку на 16 поверсі. Хлопчик і дівчинка бавляться у дитячій, а донька із зятем дивляться телевізор. Він дуже великий, плоский, прикріплений до стіни і щоб перемкнути канал не потрібно вставати, бо в них є пластмасові пластинки із кнопочками, які все це роблять за них. Потрібно лише натиснути на кнопочку. Раптом чую дзвонить телефон. Це телефонує мій син із Києва. Я беру слухавку. Телефон у нас не такий, як був колись. Я чітко бачу сина і ми можемо не тільки розмовляти, а показувати одне одному місто, бо з телефоном можна гуляти по вулиці. Ми обмінюємося новинами і я йду вечеряти. Донька приготувала щось дуже смачненьке. Поїсти я люблю, а от мити посуд завжди ненавиділа. Та тепер цього робити більше не потрібно. Ми складаємо тарілки, каструлі, кружки, ложки та виделки до спеціальної машини і вона все робить сама. Досить туди залити воду. Це велике полегшення, бо тепер усе не таке, як 50 років тому, коли я вчилася у 9 класі. Після вечері ми всі разом з родиною йдемо прогулятися набережними. На вулицях багато автомобілів, але в них більше не потрібно заливати бензин, від запаху якого мене завжди нудило. Машини їздять на електриці і зовсім безшумні. У місті багато квітів та зелені і воно ще гарніше, ніж було колись».

Ось таке передбачення зробила дівчинка і воно повністю справдилося. Я була шокована, коли прочитала. Не знаю, яким дивом дитина змогла змалювати таку правдиву картину саме нашого життя. І дивом є те, що цей твір мені вдалося знайти між речами, які я готувалася викинути • Цілу історію читай у свіжому номері газети ЯСНО Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост