Третя хімія не допомогла, у Жені констатували резистентну форму хвороби, яка не піддається лікуванню

Первістку – Арсенію – було шість, коли Женя завагітніла вдруге. На 39 тижні вагітності жінку направили на планову госпіталізацію в Перинатальний центр. Малюк вирішив йти ніжками вперед, лікарі запропонували зробити кесарів розтин. Хлопчик народився міцненьким і здоровим. Від наркозу Женя відійшла швидко і легко, пише газета ЯСНО з посиланням на газету Комсомольська правда.

• Золотце, купи свіжий номер газети ЯСНО •

 «Ось тільки аналізи мені ваші не подобається» – сказав лікар. І призначив повторне дослідження. Женя цьому не надала абсолютно ніякого значення. Тільки коли сусідку по палаті виписали, а Женю попросили ще трохи почекати результатів якогось дослідження крові, прилетіло липке тривожне почуття. Незабаром прийшов завідувач Перинатальним центром і сказав без передмов: в крові виявлені бласти, сумнівів немає – це гострий лейкоз. Хронологія вийшла сумна: 29 вересня Женя народила, 2 жовтня у столиці підтвердили діагноз «Гострий мієлобластний лейкоз», а 4 жовтня розпочався перша хіміотерапія.
Лікування йшло з перемінним успіхом. Лікарі попередили відразу, така форма лейкозу як у Жені вимагає трансплантації кісткового мозку. Поки шукали донора, пройшов перший і другий курс хіміотерапії і прямо перед Новим роком Женю відпустили додому. Радості не було меж. Додому! До дітей. До коханого чоловіка. Але сімейне щастя тривало недовго. Трапився ранній рецидив, і довелося екстрено повертатися в лікарняні стіни.

Від дому до лікарні, де вона лікувалася, було далеченько, добиратись треба було довго. І все ж близькі і рідні при кожній нагоді відвідували Женю. Час від часу приїжджав і чоловік. Терпляче доглядав. Однак, Женя відчувала щось недобре. Він мав якийсь зламаний вигляд. Точно не вірив в те, що все ще можна виправити. Третя хімія не допомогла, у Жені констатували резистентну форму хвороби, яка не піддається лікуванню.

Лікар про все чесно розповів від самого початку чоловікові Жені: є три варіанти. Перший: нічого вже фактично не робити, їхати додому, провести з рідними час, що залишився, жити, скільки відведено Богом. Другий: спробувати збільшити дозу хіміотерапії, але до якого результату це призведе і чи не погіршить поточний стан, ніхто сказати не міг. І третій варіант – спробувати приймати експериментальний препарат. Гарантій ніяких.

Але чоловік не знав, що порадити. Він просто закривав обличчя руками, боячись відповідальності. Здавалося, в думках він вже поховав дружину. У всякому разі, він хоч і намагався її підтримувати, але робив це так, що, Женя розуміла – прощається.

Вона залишилася один на один з вибором. Після довгих роздумів Женя вибрала третій варіант, підписала згоду на участь в експерименті. І це було вірне рішення. Через деякий час лікарі констатували ремісію, Женю екстрено готувати до трансплантації кісткового мозку.

Все пройшло успішно. Але відновний період був дуже важким. З квітучої та привабливої ​​жінки, якою Женя була до хвороби, вона перетворилася в ледь помітну тінь. Схудла до 32 кілограми, і пересуватися могла тільки в інвалідному візку. Весь цей період вона жила у столиці. Чоловік відвідував її все рідше. Нарешті в один із приїздів він заявив, що подає на розлучення.

Це було ударом для Жені. Але не настільки сильним, як можна було очікувати. Здається, внутрішньо вона вже прийняла головне рішення: вона повинна жити заради своїх дітей. «У найважчі моменти, коли надія на одужання покидала мене, я згадувала про те, що прийняла тверде рішення – самостійно відвести старшого сина в перший клас. Це дуже важлива подія в житті будь-якої дитини ». 1 вересня Євгенія взяла за руку сина і самостійно відвела на шкільну лінійку • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *