Закарпатець розповів, як його бабуся у Чистий четвер місила паски і що над ними наговорювала

Смачнющі, ароматні домашні паски! Багатьом із дитинства відомий їх смак! Такої паски не купити у жодному магазині, бо ті, що зроблені руками закарпатської ґаздині – особливі!

Цю історію розповів постійнгий читач газети ЯСНО який разом з родинною вже 11 років регулярно читає газету.

  • Рекламуйся у газеті «Закарпатські оголошення»! Тел. 050 222 50 50

У дитинстві все здається не таким, як у дорослому віці. Миті, коли моя бабуся приступала до випікання пасок, я не забуду ніколи. Вони здавалися такими таємничими, такими величними, такими довгоочікуваними.

До цього вона готувалася неймовірно ретельно.

Від усього, що вона робила, віяло таємницею, загадкою. Запахи були такими п’янкими, що досі щемлять душу.

Отже, моя баба не просто місила хліб і клала у величезденну кам’яну піч, а цьому передував довгий обряд. Замішувала тісто вона завжди у дерев’яному кориті. Воно є й до сьогодні і завжди використовувалося лише для пасок. Перед тим вона обов’язково читала молитви, одягалася у все чисте, аби передати випічці енергію чистоти – і тілесної, і духовної.

Коли замісила, хрестила тісто. Це все робилося увечері, аби до ранку тісто наросло. Ми йшли до річки, нарізали вербові гілки з бруньками та листям, якщо вже було і ними баба накривала тісто. А гілки накривала ще лляним білим рушником. Усе тоді було домашнє, натуральне, не таке, як зараз, борошно без відбілювачів, та й сам рушник був також без якоїсь синтетики.

Так у теплому приміщенні на кухні тісто залишалося до ранку. Прокинувшись, ми, діти, бачили диво: воно піднімалося так, що піднімало і гілки верби, і рушник. Це нам здавалося якоюсь містикою: як таке може бути? Хто вночі дмухав на тісто, що його стало так багато? Чи то бабина молитва так подіяла? – міркували ми з братом. Колись нам баба розповідала про Христа, що він однією рибиною цілий натовп людей нагодував. Так ось. Те, що наше пасхальне тісто стало більшим у об’ємі, нам здавалося чимось із цієї серії.

Нас переповнювала така велич, таке піднесення! Ми не відходили від баби, коли вона формувала паски. А дід з ранку розтоплював дровами вуличну піч, яка була зроблена спеціально для випікання пасок, вона мала добре прогрітися. Топилася декілька годин і паски в неї ставили тоді, коли там залишалося лише вугілля.

Тим часом баба розставляла пасочки у спеціальні металеві формочки, плела на них віночки, робила хрести і всякі фігурки. Ми просилися їй допомогти.

Коли у формах паски підростали, баба брала 5-6 пір’їн курей, які вони загубили, обмотувала їх ниткою, розбивала кілька яєць, збивала жовтки і змащувала паски.

У неї не було ніяких синтетичних пензликів для змащування, як зараз, використовувалися лише природні матеріали. Цієї натуральності зараз неймовірно не вистачає усім нам. Адже навіть самі продукти штучні, з хімічними добавками, антибіотиками, особливо м’ясо та  вироби з нього (а потім люди дивуються, чому хворіють).

Паски в піч носили двоє людей із хати. Піч була такою величезною, що туди поміщалося 20-25 великих пасок. Максимальна була 2-3 кілограми, також робилася середня для кошика, яку несли на освячення і кілька маленьких для дітей. Адже паскам малеча радіє найбільше і найщиріше.

Коли паски пеклися, ми сиділи на верхівці печі і грілися, не відходили ні на крок, аби щось не пропустити. Чекали, коли їх виберуть. І коли ця мить наступала, нас переповнювала невимовна радість. Вони були такими акуратними, такими рівненькими, такими рум’яними, а такими духмяними, що хотілося накинутись і з’їсти шматочок… але до служби не можна було. Зараз жодна магазинна паска не є такою гарною і не має ні такого запаху, ні смаку.

Рівненькі, рум’яні, акуратні – паски в золотих руках бабусі перетворюються на справжні витвори мистецтва. 

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *