Люся пройшла 70 кілометрів, щоб дістатися до Вадима, який загубив її в лісі

Вадим дуже любив тварин, але в дитинстві завести собаку не дозволяли батьки. Тож коли став дорослим, купив квартиру, одразу ж взяв собі з притулку безпорідну собаку. Вона була ще молодою, мала десь рік-півтори, тож вони швидко потоваришували. Як опинилася тварина на вулиці ніхто не знав, але до притулку її привезли через скаргу якоїсь жінки, мовляв собака велика і небезпечна, а вона боїться повз неї проходити, коли гуляє з онучкою. Напевно, в цієї бабусі просто хвора уява, бо собака й мухи не образила, була дуже милою і доброю. Вадим назвав свою подругу Люсею. Вона дуже швидко облаштувалася у квартирі, зрозуміла, де її місце, навчилася проситись до туалету, носила Вадиму в зубах тапочки, тягнула з шафи повідок, коли хотіла на вулицю. А ще Люся дуже любила чекати під столом на вечерю, коли господар щось готував, але ніколи собі не дозволяла щось поцупити зі столу, пише газета ЯСНО.

• Серденько, купи свіжий номер газети ЯСНО •

Вони багато часу проводили разом, вкупі подорожували Україною, деколи чоловік навіть брав собаку з собою на роботу. Якось киянин взяв Люсю з собою в Карпати. Вирішив покататись на лижах у «Красії» на Закарпатті. Поїхав машиною спочатку до Ужгорода, де провів декілька днів, а вже потім подався у гори. Собака сиділа збоку і уважно спостерігала за дорогою.

Та під час відпочинку трапилась прикрість. Бавлячись із іншими собаками, поки хазяїн займався своїми справами, Люся відійшла і загубилася.

Вадим не тямив себе від хвилювання. Де лише не шукав улюбленицю, підключив усіх, кого лише міг, показував її фото… та марно… собаку ніхто не бачив. Три дні пошуків не дали ніякого результату. Вадим повністю втратив надію знайти Люсю і повернувся до Ужгорода, роздавши декільком місцевим фото собаки і номер свого телефону. Просив зателефонувати, якщо побачать її.

Останню ніч він мав провести у винайнятій подобово квартирі, де спав і перед від’їздом на гірськолижну базу, а вранці вирушати додому – до столиці.

То була четверта доба після зникнення Люсі. Вадиму не спалося…. він одягнувся і вирушив прогулятись містом. І тут…. не повірив своїм очам. Назустріч йому прямувала якась собака…. але не просто йшла, а бігла і виляла хвостом. У темряві розгледіти хто це було важко, але серце йокнуло: «Люся!»

Так, це була вона! Собака знайшла господаря. По пам’яті вона повернулася в Ужгород і йшла шукати Вадима.

Не тямлячи себе від щастя він розплакався і кинувся цілувати собаку. вона також скулила від радості.

«Ці миті були найсолодшими у моєму житті! Вона пройшла майже 70 кілометрів за декілька днів, аби знайти мене… а я шукав її і не міг знайти. Що було б, якби ми розминулись, якби вона не встигла? Навіть уявити не можу та і не хочу! моя люся – найкраща собака у світі і до кінця її днів я берегтиму її, як зіницю ока, щоб більше ніколи не загубити, щоб ні на мить ми з нею так безглуздо не розлучалися!», – написав Вадим у соцмережі, де поділився цією неймовірною історією • Більше ексклюзивних історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост