Я стала бабусею у 35 років і всі думають, що онук – мій син

Закарпатка Каріна Лемко у 35 років стала бабусею. Вона народила доньку у 16 і була дуже молодою мамою. А зараз, коли її зустрічають на вулиці зх. Малюком, усі переконані, що він її син. Та проблема в тому, що чоловіка у жінки не має і їй починають задавати незручні питання – звідки  дитина. Жінка вирішила поділитися своєю історією із газетою ЯСНО.

Я жила в селі у Тячівському районі. Мене виховували дуже побожною дівчиною, не дозволяли навіть дивитись на хлопців. Майже все вважалося гріхом, тож я була такою переляканою, що коли однокласниці вже зустрічалися з однолітками, для мене це здавалося чимось космічним.

У 15 років я поїхала вчитись у коледж до Ужгорода. Там познайомилася з Віктором. Спалахнула любов мало не з першого погляду. Нагляду батьків не було, тож я відчула, що вирвалася на волю. Із Віктором мені було дуже обре. Він був місцевим і я не раз родила до нього додому, бо сама жила в гуртожитку. Деколи навіть залишалася ночувати. Його батьки не казали нічого.

Я справді відчувала себе щасливою і думала, що так буде завжди Але несподівано для себе я завагітніла. Новині Віктор не зрадів, а його мати запропонувала мені гроші на аборт, мовляв, ви обоє ще дуже молоді для того, щоб бути батьками.

Вбивати дитину я не збиралася. Стало зрозуміло, що коханню прийшов кінець і Віктор мене кине. Найбільше я боялася реакції своїх батьків. І для них це справді сало шоком. Утім вони мене, на мій величезний подив, підтримали. Але батько не хотів, аби я з животом поверталася у село. У нього були гроші, бо він усе життя їздив по заробітках, тож він купив мені квартиру в Ужгороді. Навчання довелося кинути. До мене переїхала мама, аби підтримувати. Коли я Народила Наталку, мені було лише трохи більше 16 років.

Було дуже важко з дитиною. Я дійсно ще мріяла про розваги, а мала носитися з пелюшками. Та поява в моєму житті доньки змінила мене. Я зразу стала дорослішою і тверезіше оцінювала події. Коли Наталочці було півроку, я пішла працювати у магазин продавцем. Із дитиною сиділа мама.  У село вона повернулася лише, коди донька пішла в садок.

А я тим часом вивчилася на перукаря і почала краще зробити. Нам було непросто, але грошей вистачало на все. Згодом я мала вже своїх клієнток і мої справи пішли взагалі добре. Я відкрила власний салон краси і нині абсолютно матеріально забезпечена, можу собі дозволити усе, що хочу.

Заміж я так і не вийшла. Перше розчарування залишило у серці незгладимий шрам. Я не можу довіряти чоловікам… але від цього мені не гірше.

Та так сталося, що Наталка повністю повторила мою долю.  Вона завагітніла у 16 і в 17 народила Ромчика.  Щоправда, її коханий не відцурався ні від неї, ні від дитини, вони одружилися і живуть щасливо. Розумію, що обоє дуже молоді, зять старий за дочку усього на рік, тож я багато допомагаю їм. Часто гулю з онуком і мені ніхто не вірить, що він – не мій син.

Дехто думає, що я його народила, дехто, що всиновила. Я вже так втомилася усім пояснювати, що Рома – мій онук. Але, з іншого боку, усвідомлюю, що чужий рот – не свої ворота: коли хочеш, не закриєш. І все ж… так хочеться спокою і аби мені не задавали незручні запитання. Тим більше, що  я нікому нічого не маю бажання пояснювати • Більше ексклюзивних історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост