Український екстремал на велосипеді подолав найвищу точку Болівії – вулкан Утрунку

Екстремал з Одеси Руслан Верін, на старому велосипеді за 178 днів проїхав через Молдову, Румунію, Болгарію, Туреччину, Ізраїль (загалом 5 країн) і досяг африканського континенту. Потім він перетнув Африку з півночі на південь по її східному узбережжю, побувавши в Єгипті, Кенії, Танзанії, Замбії і Намібії. Перелетіти літаком довелося лише Сирію і Судан. А нещодавно смільчак-веломандрівник  піднявся на найвищу вершину південно-західної Болівії – вулкан Утурунку. Про це він повідомив на своїй сторінці у соцмережі, пише газета ЯСНО.

• Серденько, купи свіжий номер газети ЯСНО •

Для того, щоб підкорити вулкан, Руслан проїхав 54 тисячі кілометрів. Висота вулкану сягає 6008 метрів. Тож українець став першим, хто подолав цю позначку з велосипедом. Утрунка – сплячий вулкан, що прокидається. Розташований він у Долині Смерті, в пустелі Каліфорнії. Кратер Утурунки має один кілометр в діаметрі і сягає у глибину 237 метрів.

Ідея вирушити в таку далеку і непросту, але неймовірно захоплюючу мандрівку прийшла Веріну в голову у вересні минулого року. Вже в жовтні він купив старий велосипед і виїхав з Одеси за заздалегідь спланованим маршрутом, який згодом зазнав деяких змін.

«Поки ще їхав по Одесі, сумніви мене долали: чи впораюся, чи не забув щось? А потім зі словами «будь, що буде» впевнено розігнав свого залізного коня», – зазначив мандрівник.

Підйом тривав три дні в давався не так просто, як хотілося.

«Чим вище піднімався, тим крутіше підйом, місцями – майже вертикальний. Плюс – пісок, каміння, які ускладнювали і без того непростий шлях. У перший день проїхав (проштовхав велосипед) 23 кілометри, за кожен набирав 150-200 метрів висоти. На наступний – пройшов у рази менше – дуже важкі 7 кілометрів. До того ж, трохи заблукав: звернув не на ту стежку і, штовхаючи велосипед, пройшов великий зайвий шматок. Якби не ці непотрібні 3 кілометри, до кінця дня був би вже на вершині. Але ввечері виявився в кратері. Стрімко сідало сонце, піднявся ураганний вітер, і я зрозумів, що розумніше заночувати прямо там. Вже на третій день буквально за 40 хвилин зробив останній підйом. Провів трохи часу на вершині і пішов вниз. Спуск виявився не менш важким. Здавалося, велосипед з сумками ось-ось зірветься вниз, камені з-під ніг летіли шкереберть. Потім призвичаївся. Головне було спуститися до «точки» 5700 метрів, де починалася стежка, що нею підемо все-таки легше.  

  

Крім того, Руслан зазначив, що радіє, що зміг впоратися з усіма перешкодами. Згадав і про те, як ночував у наметі в той час, коли поза його межами температура опустилася до 20 градусів із позначкою мінус.

«Навколо нікого немає. Їжа, вода та інші моменти для життя і виживання є тільки ті, які я приніс з собою. У разі чого, ніхто тут мене шукати не буде, та й з цим у мене немає. Відчуття безпорадності з об’єктивних факторів», – зазначив екстремал.

За його словами, йому було страшно, адже страх природна людська емоція. та він із ним зміг впоратись.

«Можливо, саме страх вберіг мене від біди, – запевнив він. – Злякавшись, до кінця другого дня не ризикнув йти на саму вершину, хоча думка про ночівлю в найвищій «точці» Утурунку, зізнатися, була… Думаю, там намет разом зі мною здуло б у прірву… І я залишився в кратері, де камені хоч частково закривають від вітру. Боявся, що замерзну. Тому надів на себе купу речей і менше був під відритим небом – як тільки стемніло, вліз в намет, щоб зігрітися. Хоча дуже хотілося посидіти в темряві і просто дивитися по бокам. Іншими словами, паніки не було, а страх змушував сконцентруватися, діяти обережно, уважно.

Цікаво, що дорогою до мрії під час сходження українець не зустрів більш нікого, хоча дуже на це розраховував.

«Я був упевнений, що побачу людей, але не було ні душі! – пригадав повелитель вулкану. – Крім того, закінчилися запаси води, тому намагався прискоритися, щоб швидше дійти до снігу, який можна розтопити… Пізніше, вже спустившись вниз по стежці, на вкритій товстим шаром пилу дорозі побачив слід свого ж велосипеда. Він був свіжим. Більше ніяких слідів. Тоді усвідомив: три дні провів на вулкані зовсім один. Усвідомив всю ступінь ризику – поліз вгору, без телефонного зв’язку та спеціального спорядження. Звичайно, зараз розумію – так робити не варто, але був такий азарт, кайф від однієї думки, що здійснив майже неможливе».

Зараз мандрівник не просто тішиться через перемогу над кратером вулкану та собою, він складає нові плани підкорення нових вершин.

«Коли тіло нило від втоми, я думками згадував про сьогоднішні перемоги і будував плани на завтра», – наголосив Руслан • Більше унікальних життєвих історій читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост