Чому Україна відмовилася від ядерної зброї, якою зараз могла б шантажувати світ

Чому Україна відмовилася від ядерної зброї, якою зараз могла б шантажувати світ

Лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія в інтерв’ю програмі “Хард з Влащенко” назвав фатальною помилкою президента Кравчука відмову від ядерної зброї, за допомогою якої, за словами депутата, можна було б “шантажувати весь світ”.

Слова депутата викликали резонанс у соцмережах і не тільки, пише газета ЯСНО

А чи могла Україна у 90-х дійсно зберегти ядерну зброю?

BBC News Україна наводить пояснення самого Леоніда Кравчука про це, а також думки експертів, які пояснили, чи мала Україна шанси на збереження ядерної зброї і чому втратила значну її частину вже у перший рік незалежності.

Що сказав Арахамія

“У Кравчука, мені здається, помилка фатальна – це позбутися ядерної зброї, підписавши меморандум (Будапештський. – Ред.), який нічого не значить. В цілому ми сьогодні успадковуємо цю одну помилку. Якби ми були ядерною державою, повірте, всі б з нами розмовляли інакше”, – заявив Арахамія в інтерв’ю.

На думку голови фракції “Слуга народу”, треба було проявити наполегливість і домогтися підписання більш сприятливих документів. Він також заперечив аргумент про відмову від ядерної зброї через високу вартість її обслуговування.

“Навіть якби не могли обслуговувати, ми могли б тоді скоротити, але залишити ядерний потенціал. І ми могли б шантажувати весь світ. Давали гроші б на обслуговування. Як зараз відбувається в багатьох інших країнах”, – заявив Давид Арахамія.

Раніше в інтерв’ю виданню Axios, опублікованого у лютому 2021 року, президент Зеленський заявив про “велику помилку” і “зраду стосовно України” щодо відмови від ядерного статусу.

“Якби в Україні зараз була ядерна зброя, якби ми тоді не зробили таку велику помилку, а я вважаю, що це помилка на сьогодні, то не було би вторгнення, і ми мали б свої території. Тому що ми завжди могли б говорити на рівних з Російською Федерацією та з усім світом”, – сказав Зеленський.

Як відбувалося роззброєння. Коротко

Ядерне роззброєння України тривало кілька років. Шлях був прокладений ще Декларацією про суверенітет України від 16 липня 1990 року, де зазначалося: “Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї”.

24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний статус України.

“Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території Української держави. Вона має намір зробити це у мінімальні строки”, – йшлося в документі.

30 грудня 1991 року Україна підписала Мінську угоду СНД щодо Стратегічних сил, яка зберігала єдиний контроль над ядерною зброєю на території колишнього СРСР і затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території України.

“На період до повного знищення ядерна зброя, розміщена на території України, знаходиться під контролем об’єднаного командування Стратегічних сил з метою її невикористання і розукомплектування до кінця 1994 року, у тому числі тактичної ядерної зброї – до 1 липня 1992 року”, – йшлося в цій угоді.

7 травня 1992 року з України повністю вивезли до Росії тактичну ядерну зброю, після чого перемовини відбувалися лише щодо стратегічної ядерної зброї. США були дуже зацікавлені в цих перемовинах, оскільки ракети з ядерними боєголовками на території України мали радіус дії, достатній для ураження американської території.

14 січня 1994 року підписали Тристоронню заяву президентів України, США та Росії щодо української ядерної зброї.

“Президент Л. Кравчук підтвердив свою відданість тому, щоб Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава, що не володіє ядерною зброєю, в якомога коротший можливий час”, – йдеться в цій заяві.

У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а 5 грудня того ж року був укладений Будапештський меморандум про неядерний статус України.

Щоправда, підписав його вже Леонід Кучма – переможець президентських виборів влітку 1994 року, а не Леонід Кравчук, як вважає Давид Арахамія.

2 червня 1996 року Україна втратила ядерний статус, коли з країни вивезли останню боєголовку. Шахтно-пускові установки для балістичних ракет знищили у 1996-2001 роках. Стратегічні бомбардувальники, які могли нести ядерну зброю, до 2006 року знищили, передали Росії як плату за газ або відправили до музеїв.

Що казав Кравчук

Президент України у 1991-1994 роках Леонід Кравчук неодноразово коментував питання відмови України від ядерного статусу.

“Ядерна зброя, що перебувала на території України, була чужою – російською ядерною зброєю: кнопка в Росії, відтворення ядерної зброї в Росії. Ми нічого не могли б зробити з цією ядерною зброєю”, – заявив він у серпні 2011 року.

“Ми з ядерною зброєю, не маючи систем управління, випробування, відновлення, були схожі на мавпу, яка тримає в руках гранату і затиснула “чеку”. Їй сказали не відпускати, вона й тримає. А потім їй набридло і вона відпустила”, – казав у 2016 році.

У червні цього року Кравчук розповів про тогочасну ситуацію в інтерв’ю Яніні Соколовій.

По-перше, він послався на те, що Україна не управляла запуском ракет з боєголовками.

“Ми знали, що ми ними не управляємо. У мене не було чорної валізи: вона була в Москві. Я міг тільки телефоном говорити з командувачем ракетної армії. Він міг виконувати або не виконувати мої прохання, не кажучи вже про доручення: це нереально було. Ядерна зброя знаходилася за межами контролю України”, – розповів Кравчук.

Другою причиною він назвав високу вартість обслуговування та нездатність замінити боєголовки, час експлуатації яких, за його словами, спливав 1997 року.

Заміна була необхідною, щоб запобігти радіаційному забрудненню.

“У 1997 році завершувався термін життя боєголовок, які стояли в Україні. Нам потрібно було зняти всі боєголовки – 1270 і замінити їх. Хто нам міг дати 1270 боєголовок, якщо ми їх не виготовляли? Ми були в небезпеці. Вони могли б залишитися, якби вироблялися в Україні”, – сказав він.

Третьою причиною Кравчук назвав міжнародну ізоляцію, якби Україна вирішила залишити собі ядерну зброю.

“У Кравчука не було уявлення про важливість ядерної зброї”

Професор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Сергій Галака є одним з ключових українських спеціалістів з ядерної зброї та нерозповсюдження.

Економічний фактор відмови від ядерного статусу він вважає другорядним.

“Тут було політичне рішення. У Кравчука не було уявлення про важливість ядерної зброї. Він боявся відповідальності і наслідків протидії з боку Росії. І по-третє, він виконав російську умову”, – каже експерт.

Йдеться про вивезення тактичної ядерної зброї, яке Кравчук погодив у Мінській угоді 30 грудня 1991 року. Вивезення здійснили під контролем спецслужб і завершили 7 травня 1992 року, навіть раніше за встановлену в угоді дату 1 липня.

“Шансів зберегти зброю не було”

Доцент ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, політолог Микола Капітоненко вважає рішення позбутися ядерної зброї правильним в умовах 1990-х років.

“Головна причина – для США останні 70 років зупинити розповсюдження ядерної зброї є пріоритетом №1. Були б санкції США, вони не залишають без відповіді спроби держав стати ядерними. В них є великий діапазон засобів тиску. Якби Україна обрала ізоляцію та шлях КНДР, я думаю, вона б не збереглася в нинішніх кордонах”.

Він нагадує, що той період був часом розрядки, до України відмовилася від ядерної зброї Південно-Африканська республіка, роззброєння було трендом. Водночас в умовах економічної кризи 90-х та ще й під санкціями США, Україні було б важко вижити.

“І на справа – ми могли б отримати більше за відмову від ядерної зброї. Могли б отримати і членство у НАТО, якби прагнули. На позицію Росії могли б закрити очі, її б обійшли, як у випадку з іншими країнами Центральної та Східної Європи”.

Микола Капітоненко нагадує, що в 1990-х і більшість політиків, і більшість виборців в Україні не були готові вступити в НАТО, і мало хто хотів ставити під загрозу відносини з Росією або вважав її ворогом.

“Не сприймали Росію як загрозу, яку треба стримувати”.

Коментуючи слова Давида Арахамії про можливість “шантажу всього світу”, політолог зазначає, що йдеться про вислів людини, яка не розбирається в цих питаннях.

Микола Капітоненко не вважає, що ядерна зброя допомогла б зберегти цілісність у 2014 році.

“Україна нікого б не змогла шантажувати. В ядерному стримуванні діє своя логіка. Якщо ти є суперником держави, в якої ядерний потенціал в 100 разів більше за твій, твоя ядерна зброя не працює для захисту території, можливо, навіть створює додаткові ризики. В сильнішої сторони є стимул знищити суперника превентивним ударом”.

Ще більш абсурдним експерт вважає спроби перекласти відповідальність за ситуацію, в якій опинилася Україна 2014 року, на Будапештський меморандум.

“Будь-які домовленості, якщо вони продумані або спираються на баланс інтересів, вони будуть виконуватися. Якщо ж ви підписуєте договір, за яким стоїть нестабільний баланс інтересів, який дуже скоро може перестати бути вигідним для одного з учасників, – це ваша проблема”, – пояснює Микола Капітоненко.

“Будапештський меморандум – це документ у дусі свого часу. Він довго пропрацював, до 2014 року майже 20 років, які були мирними. А от те, що за ці 20 років нічого не придумали у сфері безпеки та жодним чином її не укріпили, це вже проблема не тих, хто його підписував. Не можна підписати документ, який буде гарантувати вашу безпеку назавжди” • Більше цікавого читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост