Я всиновила хлопця, а потім вийшла за нього заміж

Часом у житті трапляються непередбачувані речі. І деколи , як нам здається, все погане, може в результаті обернутись добром. Прикладом може стати історія життя закарпатки Карини. Жінка вирішила поділитися нею з читачами улюбленої газети ЯСНО.

Я вийшла заміж рано, у 18 років. Мій чоловік Артур був на 12 років старшим за мене. Я закохалася безтямно і кинула навчання в університеті заради того, щоб бути з ним. Він здавався дуже добрим, лагідним і чуйним. У нього до мене був попередній шлюб і двоє дітей. Та мене це не зупиняло. Про попередню дружину він відгукувався дуже погано і я навіть уявити не могла, що вона не така, як він про неї говорить. Артур був доволі користолюбним і егоїстичним, та цього я не помічала.

Усе у нас було добре, та проживши разом рік я занепокоїлась, що не вагітнію.  Обстежилась, лікарі сказали, що я здорова, а от діточок не було. Нас попросили прийти на до обстеження разом. Я розповіла чоловікові. Та він запевнив, що ймовірно я безплідна, адже в нього є діти і нікуди він не піде. Я всю ніч плакала, та його переконати в чомусь було неможливо. Я змирилася з тим, що ніколи не матиму дітей і більше цю тему ми не піднімали…

Та одного разу я дізналася, що моя подруга смертельно хвора. У неї був рак. Мені тоді було 19, а Наталії – 42. Ми разом працювали у магазині і дуже подружилися. Вона мала 14-річного сина, виховувала його одна, без чоловіка. Батьків і рідних також не мала. Була дитбудинківською. Жили з Максимом на орендованій квартирі після розлучення з Дмитром.

Так от. Коли Наталія помирала, вона зі сльозами благала мене взяти до себе її сина, вона знала, що таке притулок, яке життя в інтернаті і дуже боялася, аби Максим туди не потрапив. Я дала слово, що усиновлю її сина, адже в мене й так не може бути дітей.

Коли розповіла про це чоловікові, він зчинив скандал. Сказав, що не дає гроші власним дітям, а чужого годувати точно не буде. Я збагнула, що ми з ним надто різні і нам більше не по дорозі. Мені захотілося розлучитися. Тим більше, що проблем із житлом я не мала, він жив у мене. Квартира дісталась мені у спадок від бабусі, вона ж перед смертю купила Артуру автомобіль. Гроші у неї були завжди. Вона працювала до останнього дня. Померла несподівано, від інсульту у 66 років.

Тож ми з Артуром уклали угоду, що разом всиновимо Максима, бо в сім’ю дітей дають легше, ніж жінці-одиначці. А потім він собі поїде на своїй машині і я на неї претендувати не буду. Також я пообіцяла йому виплатити «відкупні» – 6 тисяч євро. Гроші дала мені мама, бо я їх не мала. Вона мене зрозуміла у ті непрості хвилини краще за всіх, заспокоювала і запевняла, що я ще знайду  собі набагато кращого чоловіка за цього… і діточки у мене будуть, і щастя.

Так і сталося, але не зразу і в ті хвилини я думала тільки про сина Наталії, якого будь-якою ціною хотіла врятувати від дитячого будинку. Процес усиновлення затягнувся, як і моє подружнє життя з чоловіком, якого я більше не кохала.

І от нарешті Максим був у мене вдома… а Артур покидати квартиру не квапився.  На розлучення подала я сама, розірвали наш шлюб швидко, адже спільно нажитого в нас не було нічого, як і дітей.

Коли я принесла додому свідоцтво про розлучення, у Артура почався нервовий зрив. Він накинувся на мене з кулаками. Почав кричати, що яке я мала право без його згоди це робити, хоча він про все чудово знав. Чоловік повалив мене на підлогу, бив руками і ногами по всьому тіло. Можливо і добив би, якби в той момент не повернувся додому зі школи Максим. Він, почивши мене всю закривавлену, кинувся з кулаками на Артура і добряче йому надавав. Хлопець займався єдиноборствами, був фізично набагато сильнішим за Артура, який усе життя сидів тільки за комп’ютером і ніколи нічого фізично не робив.

Коли я оговталась, разом із Максимом пішла в лікарню, зняла побої і написала заяву в поліцію. Звичайно, нічого Артуру не зробили, але хоч трохи приструнили, єдине, що він сплатив мінімальний штраф за нанесення тілесних ушкоджень. Але головне – він пішов… і з квартири і з мого життя.

От так ми зажили з Максимом самі. Разом нам було легше долати життєві неприємності. Мої батьки полюбили його як власного сина. Як до дитини ставилася до нього і я … а він…. Заховався. Утім про все мовчав і розповів лише через роки.

Більше чоловіка я собі не шукала, бо навчена була гірким досвідом і мені хотілося жити одній, заради хлопчика, відповідальність за якого взяла на себе.

Максим закінчив школу на золоту медаль, в університет вступив на заочне відділення. Аби міг працювати і фінансово не обтяжував мене. На той час я якраз відкрила магазин сувенірів і ми почали в ньому працювати разом. Усе робили вкупі. А час ішов…

І мені так добре було з цим хлопцем, що я молилася і дякувала в думках Наталії за такого сина. Він був для мене і сином, і другом, і порадником, і всім на світі.

Єдине, що мене дивувало, ому він ніколи не зустрічається з дівчатами. Одного разу після вечері вирішила з ним поговорити і спитати. Тоді йому було вже 21 рік. Спочатку Максим мовчав… почервонів, опустив голову. А потім на його очі навернулися сльози і він зізнався, що всі ці роки таємно мене кохав. Я спочатку навіть не знала, як реагувати, але потім зрозуміла, що нічого в цьому поганого немає. Він же молодший за мене усього на 5 років.

Ми одружилися і в нас двоє прекрасних дочок-близнючок. Їм уже по 13. Ми з чоловіком неймовірно щасливі, кращого за нього для мене немає у всьому світі • Більше унікальних життєвих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост