До 30-річчя Незалежності України
Дивний народ – закарпатці: видають із себе побожних бігають по церквах та монастирях, б’ють поклони, хрестяться біля кожного хреста, а потім убивають собак за те, що з’їли курку, яку власне й тримають для того, щоб потім убити і з’їсти самим, напиваються і б’ють дружин та дітей, кажуть, що люблять Україну, але не цураються їздити на заробітки до Росії, відкупують синів від армії, а на вибори ходить взагалі незначний відсоток наших земляків, пише газета ЯСНО.
Та тут своя політика – головне, щоб була хата більша, ніж у сусіда, машина, новіша, ніж у кума і діти мали освіту, престижнішу, ніж у брата, сестри, свата та половини села. Усе інше закарпатців, принаймні велику частину людей, цікавить не надто.
Більше того, кілька років тому у одному з закарпатських міст чоловік вивісив на будинок державний прапор перед Днем Незалежності, а люди йшли повз помешкання на поїзд і зав’язалася між ними дивна розмова: «Што здурів? Ісю рянду си на хижу увісив?» – сказав один. «Із-за сяких великих патріоту нас пак бандеровцями називають», – відповів інший. «Пак што ся чудовати, у вароші один одного не знают, є по придурку», – знову озвався перший, а другий його доповнив: «Була би в ня пушка, я би прострілив тот прапор і газдови бим стрілив у гузицю. Ліпше би си хрест на дах поклав».
Тут, як кажуть, без коментарів. Ці двоє показали не тільки свій патріотизм, але й своє релігійне лицемірство. Якби вони справді щось зробили з прапором, я б без вагань одразу заявила в поліцію, та на їхнє ж щастя, чоловіки пішли далі і змінили тему розмови, почавши обговорювати у якої сусідки самогон найсмачніший.
Інший випадок трапився на Хустщині. Якось поїхавши у справах у одне з сіл, довелося там зустріти давню знайому. Жінка вона проста і говорить те, що думає. Ось і почала обговорювати політику.
«У нашуй школі нич не учат, предмети якісь дурні стали, як і всьо у нашуй державі. Ще й руську уд діти забрали. Ще пару году тому ї вчили. Так кой наша чилядь, особенно молодьож… їхали на заробітки в Москву, хоть общатися свободно могли», – почала тарабанити вона.
«А що ваші люди роблять у Росії, коли в нас із 2014 року із країною-агресором іде війна?» – поцікавилася в неї.
«Як што, гроші заробляют, туй Україна роботу не дає, а там файно платят. Люди їдут туди, де гроші. А война не в нас на Закарпаттю, а далеко. Та й там вобще руські живут, ото наші самі же їх бомблят, мирноє населення убивають», – серйозно запевнила жінка, ніби сама там була.
«А ви звідки знате?» – спитала у неї.
«Із чоловіком у Москві один хлопець із Донбаса робит, ун сам розказовав», – знову з удаваним знанням справи почала переконувати вона.
Звісна річ, що якщо той хлопець на заробітках у Росії, а не на війні проти окупантів, то є сепаратистом, як і чоловік цієї жіночки… та й вона сама частково, адже говорить страшні речі.
На жаль, так думає не тільки вона, бо з Хустщини та Тячівщини дехто досі їздить працювати у Росію і повертається звідти настільки зазомбованим, що навіть свята вода не допоможе • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост
