В Ужгородському замку графська пара приймала титуловних гостей, проводила бали та дивилася вистави

Мандруючи Капітульною не можна не думати про те, що колись нею їздили не автомобілі, а карети, колись нею ходили не туристи, а гарнізони солдатів, колись там жили справжні графи та графині, проводилися розкішні прийоми, бали та зароджувалася культура нашого краю, пише газета ЯСНО.

У IX столітті тут стояла дерев’яна фортеця і територія була заселена слов’янами — білими хорватами. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Згодом це край захопили угорці і почали обживатись  на наших територіях.

У 1312 році угорський король Карл Роберт подарував Ужгородський замок та прилеглі до нього землі братам-італійцям Другетам на знак подяки за те, що вони допомогли йому придушити повстання наджупана Петра Петені. Вони володіли фортецею 350 років. Саме династія Другетів і зробила замок майже таким, яким відомий він нам сьогодні. Для реставрації замку вони запросили найкращих італійських архітекторів, які використовували в роботі найновіші європейські досягнення і на ті часи замок був справді величним та неприступним для чужинців.

Стіни стали міцними кам’яними,  з трьох боків споруду оточував рів завглибшки 8—10 метрів, через який до в’їзної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись отвори для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5—3 м до 10-метрової висоти, вона збереглася і дотепер.

Свого апогею замок досяг тоді, коли в ньому жила романтична пара – граф Міклош Берчені та графиня Крістіна Чакі.

Серед володарів фортеці вони посідають особливе місце. Саме вони перетворили замок зі звичайного провінційного укріплення у помпезний палац, осередок культурного і політичного життя краю кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століття.

За 13 років володіння Ужгородським замком ця родина постійно приймала в ньому титуловних гостей, проводила бали, мала свого придворного художника та започаткувала у місті показ театралізованих вистав.

Ось як пише про замок тих часів у книзі «Ужгород відомий та невідомий» історик Йосип Кобаль: «Граф і графиня перетворили Ужгородський замок у блискуче родинне гніздо, яке нагадувало кращі західноєвропейські замки. З північного сходу і півдня  від замку, на силах і біля підніжжя Замкової гори, розкинулися численні парки й сади. Найбільшим серед них був так званий Звіринець: великий огороджений парк, де ще з часів Другетів утримували диких звірів. Окремі дерева цього парку збереглися й донині (парк Підградський). За ним, у бік сучасного передмістя Радванки розкинулися сад Лугош, потім Бузьковий  і Голубиний сади. З лівого боку Замкової (тепер Капітульної) вулиці знаходився Овочевий сад, а з правого – найкрасивіший Квітковий парк. Останній своїми тінистими деревами, рівними алеями, чудовими розмаїтими квітковими клумбами є прикладом найкращих зразків паркової культури англійського типу. Влітку тут відбувалися світські прийоми та деякі офіційні урочистості».

Також історик описує замковий двір тих часів.

«Перед кам’яними мурами замку розміщався дерев’яний паланок. Вхід захищав так званий гусарський замок з двома вежами. До брами можна було підійти через міст, в кінці якого були підйомні ворота. Далі дорога вела зовнішнім подвір’ям, біля церкви святого Юрія, до центральної будівлі замку. Палац захищав ще один рів, через який до вхідних воріт вів дерев’яний міст. Ворота, як і брама зовнішніх мурів, теж були підйомними і охоронялися. Над воротами знаходився старовинний герб родини Другетів, на якому було зображено сім шпаків». У 1715 році Ужгородський замок на довгі десятиліття перетворився на місце дислокації військового гарнізону, згодом у замку розмістили духовну семінарію, а за радянських часів і аж до сьогодні замок став Закарпатським краєзнавчим музеєм • Цілу статтю читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост